Фiлософiя й iдеологiя. Головний конфлiкт

Информация - Философия

Другие материалы по предмету Философия

шим, якось змiнитися й тодi потрiбнi фiлософи типу Руссо, а СФ часи, коли суспiльство повинне по iншому на себе подивитися, не йдучи при цьому до самолiквiдацii, i тодi потрiбнi фiлософи типу Вольтера. Фiлософи типу Руссо потрiбнi тодi, коли потрiбна нова iдеологiя, що кличе до кардинальних соцiальних змiн, фiлософи типу Вольтера потрiбнi, коли затребуванi не новi радикальнi iдеi, а нова фiлософська мова, що задовольняСФ потреби розвиненоi уяви.

Соцiальний успiх фiлософii Вольтера й Руссо важливо осмислити для того, щоб чiтко розрiзняти два рiзних ракурси соцiальноi затребуваностi фiлософського знання. Можна говорити про соцiальну затребуванiсть фiлософii в межах професiйного фiлософського спiвтовариства й - про затребуванiсть фiлософii в межах широкоi прагматично орiСФнтованоi iнтелектуальноi аудиторii.

У межах професiйного спiвтовариства фiлософiя затребувана як певний рiд теоретичного знання. Тому й визнанням надiляються тi тексти, у яких вирiшуються проблеми фiлософськоi теорii. Однак, соцiальний успiх фiлософii не СФ наслiдком успiшностi фiлософськоi теорii. Уже тому успiшнiсть фiлософського знання звязана не тiльки зi змiстовними характеристиками, але й з формою здiйснення й предявлення тiСФi або iншоi фiлософii широкоi iнтелектуальноi аудиторii.

У рамках даноi роботи Вольтер i Руссо розглядаються як iдеальнi типи двох рiзних модусiв соцiальноi затребуваностi фiлософii. ОбоСФ фiлософа були iдеологiчно ангажованi, але iхнСФ фiлософське знання мало зовсiм рiзну соцiальну iнтенцiю: Вольтер предявляв суспiльству новий дискурс для рефлексii iснуючого порядку речей, Руссо пропонував iдеi й проекти нового соцiального порядку. Цi двi фiгури у фiлософii можна розглядати як iлюстрацiю двох рiзних стратегiй iдеологiчноi проекцii фiлософського знання. Хтось iз фiлософiв бачить перспективу у виробленнi нових iдей, а хтось - у розвитку мови.

У стану волi можна видiлити два вимiри: воля, що досягаСФ через здiйснення соцiального проекту й воля, що досягаСФ через формування волi як такий, тобто волi яка маСФ свою iстину як обСФктом, iнакше кажучи визнанням РЖншого (у змiстi гегелiвського визначення людини як визнання).

Де формуСФться потреба у волi через формування iндивiдуальноi волi не повязаноi з орiСФнтацiСФю на соцiальнi iдеали? Потреба в такiй волi формуСФться в приватнiй сферi. Саме там утвориться самодостатня воля, не повязана з орiСФнтацiСФю на соцiальнi iдеали. Ця воля повязана iз приватними способами життя.

РЖдеологiчна парадигма, орiСФнтована на iсторiю, задовольняСФться, споживаСФться, у першу чергу, саме в публiчнiй сферi, але, як показав Ричард Рорти iнтереси приватного поводження не можна перевести на мову iсторичноi iдеологii.

У такому випадку, ми маСФмо на увазi таку потребу, що може бути задоволена тiльки в приватнiй сферi, на iндивiдуальному рiвнi, на рiвнi iндивiдуального, автономного iснування. Приватна затребуванiсть цiСФi потреби не позбавляСФ ii соцiальноi значимостi. Ця - суспiльна потреба, але суспiльство не може неi задовольнити шляхом традицiйноi iдеологiчноi модифiкацii: дати iдею, що мiняСФ саме суспiльство. Тут мова йде вже про формування новоi субСФктивностi сполученоi з категорiями воля, приватнiсть, тiлеснiсть . ПредставляСФться можливим визначити цi вищезгаданi категорii як базовi категорii сучасноi фiлософii.

Традицiйно прийнято вважати, що iдеологiя приСФднуСФ iндивiда до певного спiвтовариства, формуючи колективну iдентичнiсть. Але ми можемо говорити й про таку потребу, де формуСФться субСФктивнiсть, iндивiдуальна iдентичнiсть. Така потреба виникаСФ, коли спiвтовариство зараз мислить себе через iндивiдуума, а не навпаки: iндивiдуум - через спiвтовариство.

Тодi виникаСФ iнший тип артикуляцii iдентичностi, коли спiвтовариство сприймаСФ себе не як спiвтовариство робiтникiв або нiмцiв, а, по вираженню Ницше, як спiвтовариство вiльних розумiв. Згiдно Ницше, треба бути не французом або пролетарем, а вiльною людиною, iншому самiтностi орiСФнтованим на самоцiннiсть приватноi сфери життя, тiльки в рамках цiСФi сфери життя ми маСФмо справу з обСФктним вимiром волi. ОбСФктнiсть волi, заново вiдкрита Фрейдом, вислизаСФ вiд унiверсальних визначень закону або самовизначень розуму, тому що скiльки людей - стiльки обСФктiв. Пояснимо нижче цю тезу.

При сприйняттi спiвтовариства через iндивiдуума маСФ мiiе зворотний процес вiдчуження. Спочатку у фiлософii обертали уваги тiльки на той вид вiдчуження, де вiдчужувалася родова, унiверсальна сутнiсть людини. Зараз актуально наголошувати на вiдчуженнi способу буття властивоi людськоi iндивiдуальностi як такий. Вiдчуження iндивiдуального рiвня буття людини - це не простi нiвелювання й приведення його субСФктивностi до загального знаменника, з погляду сучасноi фiлософii, це, насамперед, означаСФ забуття й приховання того, що можна назвати обСФктивним вимiром людськоi волi. Того вимiру, що було вiдкрито зусиллями Ницше й Фрейда. Саме вони показали, що розумiння людськоi волi не зводиться до тiСФi або iншоi iстини про субСФкта, але принципово обумовлено вiдношенням до РЖншому, котре у свою чергу не вiддiльно вiд реальностi обСФктiв особливого роду. Т.е. обСФктiв утримуючих у собi iстину волi по Ницше й iстину бажання вiдповiдно до Фрейда. На наш погляд обидва типи обСФктiв можна обСФднати пiд гегелiвським iмям обСФктiв визнання i зафiксувати за ними вiдзначений статус обСФктного вимiру волi. Виходя