Фiлософiя й iдеологiя. Головний конфлiкт
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
вхуСФмося iз ситуацiСФю, коли нема рацii в пошуках тих або iнших закономiрностей, тому представляСФться можливим сказати, що iсторична рацiональнiсть вичерпала себе як спосiб утворення сенсу. Американський фiлософ Френсiс Фукуяма ще в 1980-i роки обнародував тезу: РЖсторiя скiнчилася. Можна припустити, що сам вiн говорив про кiнець iсторii, виходячи з того, що в iсторичному планi глобальне протистояння закiнчилася на користь Америки. Але ця теза можна проiнтерпретувати й iнакше: iсторiя закiнчилася, тому що нема рацii бачити в сучасних реалiях iсторичнi протистояння . У видi цього, сучаснiсть зараз виступаСФ, точнiше, може виступати, якщо врахувати досвiд постмодернiзму, як альтернатива парадигмi iсторичностi. Референтом цiСФi парадигми СФ новий соцiальний типаж: суспiльство з новою культурою приватностi. Це, у свою чергу, припускаСФ нову затребуванiсть фiлософського знання й ставить новi соцiальнi орiСФнтири для професiйного фiлософського спiвтовариства. Фiлософи усе бiльше починають дiлитися на тi, хто адресуСФ своi повiдомлення суспiльству/громадськостi й тих, хто адресуСФ своi повiдомлення приватному iндивiдовi.
Будь-яка парадигма, у тому числi й iдеологiя сучасностi споживаСФться як у публiчноi, так й у приватнiй сферi. У приватнiй сферi, при споживаннi парадигми сучасностi акцент, робиться на характерi приватноi автономii. Варто нагадати, що iдеологii, сформованi в рамках парадигми iсторичностi, завжди волають до того класу власникiв, що маСФ публiчну значимiсть i вираження. Навiть лiберальна iдея формувалася в рамках iсторичноi парадигми, тому що за лiберальноi iдей стояв iнтерес певного типу власностi. (У видi цього, автор даноi статтi, погоджуючись iз методологiчним положенням А.В.Бузгалина про спiввiднесенiсть суспiльно-науковоi парадигми й iдеологiчноi доктрини, не згодний з його тезою про адекватнiсть постмодернiзму неолiберальноi моделi.) У цьому змiстi iдеологiя приватноi сфери виступаСФ як антi iдеологiя для iсторичноi парадигми, тому що до класу приватних iндивiдуумiв не можна призвати як до якоiсь iсторичноi сили.
Вище було сказано, що iдеологiя як прагматична проекцiя фiлософського знання, традицiйно споживаСФться в публiчнiй сферi й, у видi цього, зложилося подання про iдеологii як про сугубо публiчний дискурсi, призначеному для публiчного/ колективного сприйняття. Але завдання фiлософii саме й полягають у тому, щоб показати неповноту будь-якого публiчного дискурсу, у тому числi й iдеологiчного.
Публiчний iдеологiчний дискурс являСФ собою систему iдей. Приймаючи таку систему iдей, людина здобуваСФ певну iндивiдуальнiсть через прилучення до якоiсь колективностi (християнськоi, комунiстичноi, СФврейськоi), що даСФ iндивiдуумовi нову самость. Це - орiСФнтацiя на унiверсальнiсть. У цьому немаСФ нiчого поганого, але це не адекватно сучасноi ситуацii.
РЖ фiлософiя тут виступаСФ, як якась опозицiя, вона вказуСФ на те, що така дискурсивнiсть не даСФ можливiсть зрозумiти Сучаснiсть як iстину, тому що дискурсивнiсть, орiСФнтована на формування колективноi iдентичностi, уже належить РЖсторii як iншiй системi оцiнювання.
Триваюча Сучаснiсть зявляСФться зараз як якийсь спосiб здiйснення iстини, альтернативний парадигмi iсторичностi, остiльки мiстить у собi принциповий iнший змiст унiверсальностi вiльний вiд лицемiрства iсторичного закону. Суть iсторичного закону - додання статусу загального тому, що у своСФму наявному буттi СФ тiльки приватним й особливим, будь те пролетарiат, прусська держава або СФвропейська цивiлiзацiя. Автор даноi статтi звязуСФ унiверсальнiсть iз одиничнiстю як такий.
МаСФ сенс нагадати, що фiлософiя як навчання про iстину, маСФ прагматичний аспект, повязаний iз проблемою волi. Фiлософiя у своiй прагматичнiй проекцii вчить рiзним способам здiйснення волi. Якщо говорити про волю, що досягаСФ через здiйснення соцiального проекту, то й тут для фiлософа можливi зовсiм рiзнi стратегii. Фiлософи можуть одержувати широке визнання, апелювати до зовсiм рiзного розумiння актуальних соцiальних завдань.
У звязку iз цим доречно зрiвняти соцiальний успiх i соцiальну затребуванiсть фiлософii Вольтера й Руссо. ОбоСФ фiлософа формували аудиторiю, виробляючи публiчну iдеологiю, але робили це зовсiм по рiзному.
Успiх фiлософii Вольтера полягав в адекватнiй формi пiднесення фiлософського висловлення для широкоi аудиторii. Показово, що успiх цей успiх не був обумовлений викладом радикально нових соцiальних завдань. Вольтер не призивав до радикальних соцiальних трансформацiй, не пропонував соцiальних проектiв. Вiн адресував свою фiлософiю тiСФi аудиторii, що дорожила соцiальною стабiльнiстю, але, при цьому, усвiдомлювала цiннiсть волi. Тому фiлософiя Вольтера була затребувана саме в цiй аудиторii. На думку Ницще, Вольтер був останньою вiльною людиною й нереволюцiонером . У той час як успiх фiлософii Руссо виражався в сприйняттi публiкою змiсту принципово нових, революцiйних iдей. Доречно процитувати оцiнку внеску Руссо французьким iсториком Франсуа Фюре: Руссо мав найвидатнiшого генiя передбачення - вiн придумав або вгадав проблеми, що мучили ХIХ i ХХ сторiччя. З бiльшим випередженням його полiтична думка створюСФ концептуальний план того, чим стане ... революцiйна фразеологiя по своiх фiлософських передумовах... Руссо зовсiм не вiдповiдальний за Французьку Революцiю, але безсумнiвно, що вiн створив ... культурний матерiал революцiйного менталiтету....
РД часи, коли суспiльство може й хоче стати iн