Біологічні основи методу розвитку рухових якостей
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
° пізніше поступово збільшується. Сумарна біоелектрична активність мязів з віком дітей зазнає нерівномірних змін. При співставленні цього показника з кількістю виконаної роботи видно, що він знижується з віком, тобто у міру розвитку рухового апарату дитини "використання" мязами напруження поліпшується. Слід зазначити, що з віком змінюється і характер біоелектричної активності мязів. У дітей молодшого шкільного віку в більшості випадків на електроміограмі спостерігається неперервна електрична активність. У міру росту і розвитку дітей ділянки підвищеної біоелектричної активності чітко розділяються інтервалами, в яких біоструми мязів не реєструються. Ці зміни пояснюються тим, що з віком нервові процеси стають більш зрівноваженими, концентрованими, лабільність мязів підвищується. При старінні, навпаки, періоди електричної активності на електроміограмі збільшуються, серії ("пачки") біострумів стають менш компактними, а в окремих випадках має місце електрична активність, що не припиняється.
Характеризуючи ефективність роботи рухового апарату, слід враховувати швидкість відновних процесів, оскільки це має велике практичне значення для обґрунтування раціонального режиму роботи і відпочинку на виробництві і в школі. З віком відбуваються неоднозначні зміни відновлюючої дії відпочинку. Найбільш високі цифри цього показника спостерігаються у дітей 7-8 років(до 96,9%). В 10-12 років відновлююча дія відпочинку знижується до 93,7%, різко зменшується (до 81,8%) в 13-15 років, а в 16-18 років підвищується до 87,3%.
У зрілому віці настає стабілізація показників відновлюючої дії відпочинку, а при старінні спостерігається їх зростання, причому воно проходить при глибокій втомі.
Управління рухами в онтогенезі має цілий ряд особливостей. Рухові акти у дітей від моменту народження переважно мають дифузний характер, а в 7 років цілий ряд рухових реакцій набуває вже спеціалізованого характеру. Це повязано з тим, що в цей період у них поліпшується аналіз дотиково-кінестетичних сигналів і посилюється концентрація нервових процесів.
Розвиток функції кінестезії в шкільному віці проходить гетерохронно і завершується лише в підлітковому віці. В процесі онтогенезу вдосконалюються всі види екстерорецептивної аферентації, що беруть участь у координації рухів. Проте основну роль в утворенні координованих рухових навичок на ранніх стадіях онтогенезу має рухово-дотикова орієнтація (П. К. Анохін). Зорові функції відіграють допоміжну роль при руховій діяльності дитини, тоді як пропріорецептивна імпульсація має першочергове значення.
З віком дитини поліпшується управління просторовими, часовими і силовими параметрами рухів.
Згідно з даними В.С.Фарфеля, спостерігаються два періоди Посиленої здатності дітей до просторового диференціювання рухів, що визначаються величиною відхилення точності виконання заданого руху. Перший період знаходиться між 5 та 6 роками життя дитини, а другий між 7-8 роками.
Високий темп розвитку відтворюючих рухів у дітей відбувається в 7-12 років. Дещо інша картина спостерігається в здатності дітей відтворювати задану величину мязового руху. Ця функція майже не змінюється від 5 до 10 років і лише з 10 до 16 років точність відображення мязових зусиль підвищується [20].
Що ж стосується розвитку управління часовими параметрами рухів, то у міру розвитку дітей, особливо від 9 до 12 років, підвищується максимальна частота рухів, що повязано з підвищенням у них рухливості нервових процесів у цей період.
Здатність дітей диференціювати темп рухів підвищується з віком. Поряд з цим підвищується і здатність виконувати витончені зміни руху. Цей показник значно підвищується в учнів у процесі спортивних тренувань, особливо у віці 13-16 років.
Здатність дітей розрізняти час рухів формується поступово і ще не досягає повного розвитку в 15-16 років. Управління силовими параметрами рухів у дітей теж розвивається з віком. Здатність дітей віком від 5 до 10 років диференціювати напругу мязів невелика. Збільшується вона з 11 до 16 років, коли підвищується процент точних відтворень заданого мязового напруження і знижується варіабельність результатів. Різниця в точності диференціювання мязового напруження між хлопцями і дівчатами в цей період не виявляється.
У дітей всіх вікових груп мязово-суглобова чутливість рук розвинена краще, ніж ніг.
Таким чином, діти молодшого віку краще запамятовують і часові, а потім просторові і гірше силові параметри рухів. В підлітковому і юнацькому віці і різниця між цими параметрами поступово нівелюється. В ці періоди формування зазначених вище функцій закінчується.
Розділ ІІ. Спрямованість процесу навчання рухових якостей дітей молодшого шкільного віку
2.1 Особливості навчання у фізичному вихованні
При всій специфічності окремих розділів шкільної програми різних освітніх рівнів в основі абсолютної більшості занять з фізичної культури лежить вивчення фізичних вправ з метою збагачення рухового досвіду учнів, необхідного для успішної життєдіяльності. Суть вивчення рухових дій у всіх розділах програми однакова і може бути представлена схематично.
Рис. 1. Механізм вивчення фізичних вправ
Передумовою засвоєння кожної вправи є знання учня про вправу, його руховий досвід та фізична і психічна готовність до навчальної діяльності. На цій базі можна оволодівати технікою будь-яких рухових дій. При цьому, навча?/p>