Біологічні основи методу розвитку рухових якостей
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
вість переднього відділу стопи у дівчаток, що займаються спортом (легкою атлетикою), спостерігається в 11-12 років. У підлітків і дорослих спортсменів рухливість стопи зменшується, але у них вона стає більш міцною за рахунок кращого розвитку звязкового апарату.
У дітей шкільного віку нерідко спостерігається плоскостопість. Заняття фізичною культурою і спортом значно зменшують цей дефект, але повністю його не викорінюють. Так, наприклад, серед юних спортсменів плоскостопість складає 8,3%, а сплющеність стопи - 38,9%. Причому сплющеність стопи у дівчаток спостерігається частіше, ніж у хлопчиків. Зважаючи на це, на уроках фізкультури потрібно включати спеціальні вправи, спрямовані на розвиток поздовжніх і поперекових мязів стопи. В тому випадку, коли вчитель фізичного виховання в підготовчій частині уроку не застосовує спеціальних фізичних вправ для нормального розвитку стопи, а виключно використовує вправи основного виду спорту, в учнів, особливо молодшого віку, нерідко спостерігається сплющеність стопи. Серед дітей, які займаються фігурним катанням, спостерігається менший процент сплющеності стопи, ніж у інших спортсменів, які займаються іншими видами спорту. Вищезазначені особливості розвитку опорного апарату дітей шкільного віку необхідно враховувати при заняттях фізичними вправами, особливо при проведенні стрибків у довжину і висоту. Різкі поштовхи під час приземлення або нерівномірний розподіл навантаження на нижні кінцівки можуть викликати зміщення тазових кісток. Крім того, надмірне фізичне навантаження під час занять фізичними вправами з дітьми, у яких не закінчилося Окостеніння скелета, може призвести до викривлення нижніх кінцівок і до появи плоскостопості.
Розвиток мязової системи. У період росту дітей значно змінюється загальна маса мязів, причому вона змінюється більше, ніж маса інших органів.
У новонароджених маса мязів щодо маси тіла складає близько 23,0%, у 8 років вона збільшується до 27%, в 15 років - до 32, а в 17-18 років складає 44% загальної маси тіла. Далі, після періоду стабілізації, мязова маса починає зменшуватись.
В ранньому дитячому віці різні мязи розвиваються теж нерівномірно. У дітей краще розвинені мязи спини і гірше -кінцівок. В ясельному періоді у них переважає тонус згиначів над тонусом розгиначів. З 2-3 років проходить інтенсивний розвиток розгиначів, загальна маса яких і тонус збільшуються швидше, ніж згиначів.
У дітей відбуваються значні зміни і в мікроструктурі мязів. Ріст мязових волокон з віком збільшується в основному за рахунок потовщення міофібрил. Розміри мязових волокон стабілізуються лише в 18-20 років.
Сполучнотканинні структури мязів найбільш інтенсивно розвиваються в молодому віці і вже у 7 років досягають значного розвитку. З віком сполучна тканина мязів атрофується [20].
Кількість ядер у мязових волокнах в онтогенезі теж змінюється. Кількість їх найбільша в ембріональному віці, у міру інтенсивного росту мязів їх кількість значно зменшується.
Формування рухових закінчень у мязах і ступінь диференціювання їх в основному закінчуються в 7-8 років, тоді, коли у дітей зявляються швидкі і різноманітні рухи. Рецепторний апарат у мязах дітей формується набагато швидше, ніж рухові нервові закінчення. Мієлінізація нервових волокон найбільш інтенсивно проходить в ясельному віці. У людей похилого віку проходить редукція мієліну в усіх нервових волокнах, що іннервують мяз. Кровопостачання мязів теж найбільш інтенсивно проходить у молодому віці. Капілярна сітка мязів у ранньому онтогенезі розвинена набагато краще, ніж у дорослому віці.
В онтогенезі змінюється не лише морфологія мязів, а й їхні функціональні властивості. Скелетні мязи мають найменшу лабільність в ембріональному періоді. В цьому періоді вони можуть відтворювати тільки 3-4 імпульси в секунду, а з віком цей показник збільшується до 60-80. В міру дозрівання нервових мязових синапсів швидкість проведення збудження через них збільшується в середньому в 4 рази. Функціональна рухливість мязових волокон формується вже в 10-13 років і до 11-15 років нори повного песимуму досягає порогових величин у дорослих. При старінні песимальне гальмування розвивається набагато швидше, ніж у молодшому віці.
Суттєвою особливістю мязових волокон у молодому віці є їхня постійна активність. На відміну від мязів дорослих мязи дітей ясельного віку навіть під час сну не розслабляються. На думку деяких вчених, постійна активність мязів є стимулом інтенсивного росту їхньої маси. Хронаксія мязів досягає величин, властивих дорослим, уже в 9-15 років, хоч окремі мязи досягають показників дорослих і раніше [20].
У міру вдосконалення рухового апарату в мязах змінюється характер розвитку процесу збудження. Виходячи з даних електро-міографічних досліджень, в онтогенезі найбільших змін зазнає тривалість струмів дії рухових одиниць. Так, якщо цей показник у дітей 1-4 років дорівнює 5,7 мс, то у дорослих він знижується до 8 мс, а при старінні підвищується до 10 мс.
Зміни мязової працездатності і координація рухів. Робота, яку діти виконують за одиницю часу (наприклад за 1 хв.) з віком збільшується, причому приріст кількості роботи змінюється у різні пікові періоди нерівномірно. Аналіз рухової функції дітей різного піку показав, що вона характеризується деякими особливостями н період росту і розвитку організму. Так, амплітуда ергограм чітко знижується в період від 7-9 до 10-12 років, ?/p>