Біологічні основи методу розвитку рухових якостей
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
их систем, є особливо важливим показником для оцінки вікової норми.
Спираючись на концепцію системної організації адаптаційних реакцій (П.К.Анохін, 1975), можна запропонувати такі показники, які відображають не тільки зрілість окремих структур, а й можливість і специфіку їх морфо-функціональної взаємодії. Це стосується як параметрів, що характеризують вікові особливості кожної фізіологічної системи окремо, так і показників цілого організму .
За останні роки стає все більш очевидним, що вивчення процесів онтогенезису нервової діяльності відкриває широкі можливості для розуміння таких механізмів нервової системи, які в організмі дорослого вже не можуть бути проаналізовані достовірно. З іншого боку, вивчення в онтогенезі допомагає зрозуміти основні принципи еволюції адаптації діяльності організму до зовнішнього світу, механізми формування і передачі цих адаптаційних властивостей від батьків до нащадків.
Таким чином, дослідження онтогенетичного періоду в формуванні безумовних рефлексів обовязково повинно гармонійно поєднувати в собі вивчення загальних принципів еволюції пристосувальної діяльності і розкриття конкретних механізмів цих принципів у даного виду організму, в даних умовах існування і для даного конкретного функціонального пристосування. Необхідно виходити з факту, що життєво важлива пристосувальна діяльність організму повинна бути зрілою до моменту народження [20].
Як показали дослідження П. К. Анохіна і його школи, кожна компенсація порушених функцій, тобто поновлення кінцевого корисного ефекту, може здійснюватися тільки з мобілізацією великої кількості фізіологічних компонентів, що часто розміщені в різних частинах центральної нервової системи і периферії, але завжди функціонально обєднані на основі отримання кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в даний час. Таке широке функціональне обєднання фізіологічних структур і процесів на основі отримання кінцевого (пристосувального) ефекту називається "функціональною системою".
Існує ряд думок про період найбільшого вдосконалення рухового апарату. Досліджуючи пропріоцепцію методами диференційних порогів, Т.І.Бєлова, К.Х.Кекчеєв встановили, що нона вдосконалюється з віком і досягає найкращих показників у 8-10 років. Більш широкий діапазон встановили інші дослідники: В.С.Фарфель, Л.Б.Букреєв, Л.Н.Жданов. Згідно з їх теорією інтенсивний розвиток функцій рухового аналізатора спостерігається в 7-13 і 14-15 років. В той же час А. І. Васютіна, А. В. Коробков встановили, що інтенсивний розвиток основних фізіологічних параметрів рухів завершується до 12-14 років і в більш старших вікових групах їх ріст не спостерігається. Ці дані узгоджуються з дослідженнями морфологів, які встановили, що до 12-13 років дозрівання периферійних нервових закінчень і коркового закінчення (кінця) рухового аналізатора в основному завершуються (Н. І. Леонтьєва, А. А. Кукуєва, Л. К. Семенова та ін.).
Сучасний рівень спортивних досягнень і великі фізичні навантаження висувають підвищені вимоги до фізіологічних можливостей рухового апарату людини вже в дитячому віці. Тому дослідження функцій рухового аналізатора, зокрема кінестетичної, є актуальним питанням у віковій фізіології, лікарському контролі і спортивній медицині.
Вікові особливості розвитку рухового апарату. У процесі онтогенетичного розвитку руховий апарат зазнає значних змін. В різні періоди онтогенезу він, як і весь організм, розвивається неоднаково. В період росту руховий апарат поступово розвивається, відбуваються морфологічні, фізіологічні і біохімічні зміни в усіх його частинах: кістковій, мязовій, нервовій. Заняття фізичними вправами і спортом прискорюють і поліпшують розвиток рухового апарату в дитячому зрілому віці і віддаляють старість.
Розвиток опорного апарату. Найбільш інтенсивного росту кісткова система дитини зазнає в перший рік життя. Після реалізації пози стояння, тобто починаючи з другого року життя, швидкість росту кісток у дітей знижується.
Основною частиною опори тулуба є хребетний стовп. Встановлено, що рухливість у різних його відділах розвивається нерівномірно. Найбільша рухливість спостерігається у 8-9 років, хоч вона продовжує зростати до 17 років, особливо у тих учнів, які систематично займаються спортом [20].
Формування вигинів хребетного стовпа в різні вікові періоди проходять нерівномірно. До 6-7 років формується шийний і грудний вигини, а поперековий повністю формується в 17-19 років.
У звязку з тим, що рухливість хребетного стовпа в молодшому і середньому шкільному віці велика, у дітей, які систематично під час сидіння, стояння і ходіння недотримуються правильної постави тіла, дуже часто спостерігаються деформації хребетного стовпа (сколіози, кіфози).
У дітей окостеніння різних частин скелета проходить не одночасно. Раніше (до 9-11 років) костеніють фаланги пальців руки, дещо пізніше (у 10-13 років) - запясток і пясток. Кістки тазу у дівчаток розвиваються з 8 до 10 років. З 10 до 12 років формування кісток таза у дівчаток і хлопчиків іде паралельно, а в період статевого дозрівання темпи їхнього розвитку у дівчаток збільшуються. Зрощування трьох частин тазової кістки починається з 5-6 років, а закінчується тільки в 20-22 роки.
Стопа у дітей і підлітків росте значно швидше, ніж інші частини тіла, за винятком голови і рук. У кінці пубертатного періоду стопа досягає максимальних розмірів. Причому коливання росту стопи у хлопчиків більші, ніж у дівчаток.
Найбільша рухли