Участь світового співтовариства у врегулюванні міжетнічних конфліктів на теренах колишньої Югославії (на прикладі Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини)

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

?озривом між рівнями соціально-економічного розвитку республік та країв;

  • відсутністю обєднуючої наднаціональної сили, яку з 40-их років являв Союз комуністів Югославії;
  • наявністю релігійного фактора.
  • Розділ II. Громадянська війна (1991 1995 рр.)

     

    Югославію можна порівняти з політичним гемофіліком: якщо ж вона „поріжеться” подальше кровопролиття неможливо зупинити [9,44]. Адже з початку свого виникнення вона являла собою законсервований конфліктогенний простір. Розпад СФРЮ був логічним наслідком історичного розгортання внутрішніх політичних процесів у федерації. Влітку 1991 р. Руйнівні процеси в СФРЮ, стали пануючими, некерованими та необоротними. Розвиток подій спричинювався неможливістю розвязати одразу той клубок різнопланових проблем у багатонаціональній федеративній державі, який складався протягом десятиліть.

    Боснія та Герцеговина була республікою СФРЮ з найбільш строкатим національним складом населення. За переписом 1978 р., тут із 4,2 млн. осіб 39,6% складали етнічні мусульмани, 37,2% - серби, 20,6% - хорвати [15,310].

    Вплив так званих „оксамитових революцій” у кінці 80-их рр., які призвели до краху комуністичну систему у Східній Європі, ще більше прискорив процес розпаду Югославії. Демократичні вибори 1990 року принесли у федерацію крім давно існуючого національного ще й ідеологічний розкол.

    Найбільш гострою ситуацією після таких подій залишалась у Боснії та Герцеговині. Після голосування більшість голосів набрали мусульманські політичні лідери. Головою Президії Боснії та Герцеговини було обрано Ілію Ізетбеговича.

    Після проголошення незалежності Словенією та Хорватією Боснія та Герцеговина намагається створити свою суверенну державу. 14 жовтня 1991 р. Скупщина Боснії та Герцеговини ухвалили Меморандум про незалежність та Платформу про становлення республіки. Однак це рішення було прийнято без участі сербських депутатів. Саме це привело до виходу зі республіканської Скупщини 80 сербських депутатів на знак протесту. Вони ініціюють проведення в сербських громадах плебісциту щодо визначення своєї подальшої долі. Майже 1 млн. сербів висловилося за вихід зі складу Боснії та Герцеговини. Ще 1 жовтня 1991 р. Делегати ЄС змогли переконати федерального міністра закордонних справ СФРЮ і премєр-міністра Боснії та Герцеговини погодитися на розміщення у республіці європейських спостерігачів. Після рішення ЄС від 16 грудня Боснія та Герцеговина направили туди запит про своє визнання. 20 грудня 1991 р. Головою держави обрано Ілію Ізетбеговича, етнічного мусульманина, професора Сараєвського університету, автора „Ісламської декларації”, в якій він із самого початку взяв курс на створення моноетнічної держави. Загроза проведення такої національної політики в умовах співіснування трьох різних етносів була очевидною.

    11 січня 1992 р. Арбітражна комісія, засновуючись „на праві меншин та етнічних груп брати рівну участь в управлінні країною”, оголосила, що за відсутності референдуму про незалежність „бажання населення жити в незалежній державі на може бути встановлене”[15,310]. За вимогою ЄС референдум був проведений 1 березня 1992 р.. На ньому 63% виборців проголосувало за незалежність (але серби бойкотували референдум).Незалежність Боснії та Герцеговини було проголошено 22 лютого 1992 р., а ЄС визнало незалежність Боснії та Герцеговини 6 квітня 1992 р..

    Після проголошення республікою незалежності боснійські серби заявили про утворення в районах Боснії та Герцеговини, де вони становили більшість населення, так званої Республіки Сербської. Громадянська війна в Боснії почалася в березні 1992 р. кривавими сутичками в Сараєво між сербською та мусульманською громадами. Так епіцентр етноцивільних конфліктів перекочував на територію Боснії та Герцеговини, де центром стали дислоковані в цій країні гарнізони ЮНА, підпорядковані СРЮ. З березня 1992 р. до вересня 1995 р. столиця Боснії та Герцеговини і зимових Олімпійських ігор 1984 р. Сараєво перебувала у стані перманентної облоги. Напруженість у міжетнічних та міжконфесійних відносинах у квітні переросла у війну за переділ території між мусульманами, сербами та хорватами. Колишня федеральна армія виступила на боці сербської громади. Стурбований відносинами між сербами і хорватами в Боснії та Герцеговині лорд Каррінгтон (головуючий майбутньої конференції щодо долі Югославії від 27 серпня 1992 р.) запропонував Хосе Кутілейро - представникові Португалії, яка тоді була країною - головою Європейського Співтовариства, керувати роботою конференції з вирішення майбутнього Боснії та Герцеговини.

    В кінці березня 1992 р. серби оголосили Сербську Республіку Боснії та Герцеговини невідємною частиною нової Югославії. Керівництво СРЮ 4 травня 1992 р. віддало наказ про виведення армійських підрозділів із Боснії та Герцеговини . Але навіть тоді, коли 19 травня республіку залишили всі військові ЮНА (громадяни Сербії і Чорногорії),ситуація суттєво не змінилася. Справа в тому, що серед військовослужбовців майже 80% становили жителі Боснії, які після початку конфлікту влилися до військових формувань ворогуючих сторін (здебільшого до сербських), перехопивши з собою зброю та військову техніку. На території Боснії та Герцеговини залишилися війська Хорватії, які допомагали боснійським хорватам контролювати територію проголошеної республіки Герцег-Боснія.

    Діяльність представників і органів ООН на території Югославії продовжувала лінію, яка була закладена діями ЄС з її антисербськими установками, які після створення 27 к?/p>