Участь світового співтовариства у врегулюванні міжетнічних конфліктів на теренах колишньої Югославії (на прикладі Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини)
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?шевичем та Ф. Туджманом передбачав створення „Союзу республік Боснії та Герцеговини” - трьох етнічних міні-держав.(Додаток№4)
План дій Європейського Союзу був прийнятий головами держав члени ЄС 10 -23 грудня 1993р. в Брюсселі, мав за основу виконання ворогуючими сторонами плану Столтенберга-Оуена.(Додаток№5)
План Контактної групи був підписаний у Женеві 13 травня 1994р., передбачав поділ Боснії та Герцеговини на дві частини, містив карти поділу країни. На зустрічі контактної групи, в роботі якої брали участь міністри закордонних справ Франції, Росії, Великої Британії, США та „Трійки Євросоюзу”(Греція, Бельгія, Німеччина), був вирішений поділ Боснії між мусульманського хорватською федерацією та сербами у співвідношенні 51%/49% [9,48].(Додаток№6)
Проте до середини1995р. з міжнародних планів ні один не був сприйнятий одностайно позитивно всіма конфліктуючими сторонами. Світове співтовариство вело пошуки нестандартного виходу з цієї, як здавалося, безвихідної ситуації. Останньою спробою владнати відносини між етносами у Боснії та Герцеговині можна вважати угоди, які було досягнуто між представниками боснійських мусульман, хорватів та сербів, а також Республіки Хорватії, СРЮ за участі наглядачів з Німеччини, США, Франції, Росії, Великої Британії, Європейського союзу (ці зустрічі відбулися у США поблизу м. Дейтон у штаті Огайо). З 5 жовтня 1995р. сторони погодилися на припинення вогню.
Дейтонські переговори тривали місяць і закінчилися досягненням домовленостей між ворогуючими сторонами, а 21 листопада 1995р. текст був парафований головами всіх делегацій. Остаточне підписання документів мало відбутися в Європі.
Отож, 14 грудня 1995р. у Парижі, в Єлисейському палаці, було оформлено остаточну угоду про врегулювання Балканської кризи. Угоду підписали Голова Президії Боснії та Герцеговини Алія Ізетбегович, Президент Сербії Слободан Мілошевич і президент Хорватії Франко Туджман. Свої підписи на тексті угоди також поставили керівники держав-гарантів виконання її положень: президенти США, Франції та премєр-міністра Великої Британії. За угодою „Боснія та Герцеговина залишається єдиною державою з повним визнанням її суверенітету й територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах” [15,315-316]. Держава складатиметься з двох рівноправних частин: Федерації Боснії та Герцеговини (мусульмани та хорвати) й сербської частини, які разом становлять єдине ціле. Центральні керівні органи всієї держави матимуть такі спільні сфери відповідальності: зовнішня політика, торгівля, митна політика, грошова, міграція, міжнародне право, комунікації та транспортні сполучення, фінансування урядових заходів та обовязків. Решта питань перебувала у компетенції кожної частини держави окремо. Визначалося існування спільних державних органів.(Додаток №7)
Дейтонські документи також передбачали перебування військ IFOR (Міжнародні сили з підтримання миру ) у Боснії та Герцеговині і в Хорватії з метою контролю за дотриманням ворогуючими сторонами умов припинення вогню та процесів мирного врегулювання.
Угодами передбачалося провести низку заходів щодо відновлення хорватсько-сербського діалогу, взаємного визнання між Республікою Хорватія та Союзною Республікою Югославія, що закріпилося угодою Мате Гранича-Мілутиновича 24 серпня 1996 р. А вже 9 вересня 1996р. СРЮ та Республіка Хорватія встановили між собою дипломатичні стосунки.
Таким чином, розкривши роль міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту, слід зазначити, що зовнішній фактор у виникненні югославської кризи був істотним, але не визначним у розвитку внутрішньополітичної ситуації в Югославії, де склалися головні передумови конфлікту між народами. Проте безперечним є вплив зовнішнього чинника на зміни в сучасній ситуації чи на її суттєву корекцію. Кожна сторона конфлікту мала свої орієнтири на міжнародній арені. Багато з міжнародних організацій немов чекали підходящого приводу, яким виявилися в черговий раз Балкани, щоби проявити свою ініціативу мирного врегулювання.
Висновки
Загострення міжнаціональних суперечностей в Югославії було зумовлене:
- втратою політичного лідера, який уособлював головні ознаки суспільно-політичного устрою федеративної держави;
- історично сформованим розривом між рівнями соціально-економічного розвитку республік та країв;
- відсутністю обєднуючої наднаціональної сили, яку з 40-их років являв Союз комуністів Югославії;
- наявністю релігійного фактора.
Громадянська війна стала наслідком розгортання збройних конфліктів між центром і республіками, які проголошували незалежність; розпаду СФРЮ, котрий прискорив процес національного самовизначення і перетворив на криваву війну, головне значення в якій стали відігравати "етнічні чистки". У громадянській війні народи відстоювали своє право на економічний та політичний устрій зі зброєю в руках. Перемога в національно-визвольній війні дістала змогу отримати владу в новоутворених державах національно-визвольним силам ціною життів багатонаціонального населення республік.
Народам Югославії дісталася тяжка спадщина. Великі страждання встали на долю південнословянських народів в останнє десятиріччя XX ст. Більше пяти років йшла громадянська і міжетнічна війна, епіцентром якої з 1992 р. були Боснія та Герцеговина. Зруйновано сотні сіл, десятки міст, утрачено багато культурних цінностей.
Розрив економічних звязків між колишніми республіками, а зараз самостійними державами,