Участь світового співтовариства у врегулюванні міжетнічних конфліктів на теренах колишньої Югославії (на прикладі Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини)
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ного проживання; питання перебування військ ООН.
План Т. Столтенберга почав розроблятися від 31 березня 1995 р., охоплював питання стосунків уряду Республіки Хорватія з хорватськими сербами; збільшення чисельності поліцейських наглядачів (CIVPOL); спрямування головної мети підрозділів UNCRO на контролювання угод про припинення вогню та на вилучення важкого озброєння; створення змішаних хорватсько-сербських комісій на всіх рівнях; реалізація планів економічної відбудови.
План Каррінгтона-Кутілейро підготовлений у травні 1992 р. передбачав створення на території Боснії та Герцеговини системи з 10 автономних кантонів-держав.
План Венса-Оуена підписаний в Женеві 30 січня 1993 р. І. Ізетбеговичем, Р. Караджичем, М. Бобаном, передбачав створення кантональної державної системи, надання переважних прав управління місцевим кантональним адміністраціям, а деяких спільних єдиній владі в Сараєво.
План СтолтенбергаОуена (Invincible Package) був підписаний на борту британського крейсера Invincible 30 липня 1993 р. І. Ізетбеговичем. Р. Караджичем, М. Бобаном. М. Булатовичем, С. Мілошевичем та Ф. Туджманом за присутності Т. Столтенберга та Д. Оуена, передбачав створення Союзу республік Боснії та Герцеговини - трьох етнічних міні-держав, містив проект кордонів та розподілу територій; конституційні засади Союзу; угоду з військових питань.
План дій Європейського Союзу прийнятий головами держав - членів ЄС 1023 грудня 1993 р. в Брюсселі мав за основу виконання ворогуючими сторонами плану Столтенберга Оуена, містив ряд вимог щодо колишньої Югославії та етнічного населення, яке ппроживало на її території. Усі вимоги були підписані 20 грудня 1993 р.
План Контактної групи був підписаний у Женеві 13 травня 1994 р., базувався на факті утворення 18 березня 1994 р. мусульмансько-хорватської федерації і передбачав поділ Боснії та Герцеговини на дві частини, містив карти поділу країни і вводив відповідальність сторін за неприйняття даних пропозицій.
В науковій роботі А.Є. Лапшина ”Політичні підсумки конфлікту в колишній Югославії (1991 1995 )” на основі численного документального матеріалу розглядаються основні події того переломного для югославської громадянської війни періоду, внутрішні і міжнародні аспекти конфлікту проаналізовано завершальний етап активної фази балканської кризи, яка припадає на 1995 рік. Професор Йєльського університету США Іво Банак у своїй статті ”Логіка війни: причини і наслідки розпаду Югославії” проливає певне світло на витоки міжнаціональної війни в Югославії й вміщає немало фактичних даних, маловідомих вітчизняному читачеві. На його думку, війна в Югославії є не стільки однією із завершальних битв другої світової війни, скільки породженням більш ранніх і провісником майбутніх європейських і глобальних конфліктів. У цій війні місцеві, приватні проблеми розширились до таких масштабів що викликали крах цілих міжнародних систем.
Радянський, а згодом і російський періодичний друк та й зарубіжні засоби масової інформації досить стримано і скупо освітлювали передумови політичної кризи, яка припинила існування СФРЮ, призвела до війни між республіками, які входили до її складу. Причин цьому не багато. Ймовірно, тут і небажання підлити олію в вогонь конфлікту, і політичні мотиви, і опасання, що відкрите обговорення делікатної проблеми, як міжнаціональні відносини словянських народів, стане детонатором ще більш небезпечних конфліктів. Необхідність дослідження трагічних подій в Югославії не викликає сумнівів ні в політичних, ні в наукових колах. Репутація Балкан як порохового льоху Європи не може не породжувати тривоги й запитання про причини того, що відбувається. Так, на думку Д. Юрошевича і В. Казакова, аналіз цього питання можливий на ґрунті теоретичних тез двох галузей соціологічного знання конфліктології та соціології революції.
Дослідження цієї проблеми може допомогти в окресленні відповіді на фундаментальне для низки соціологічних компетенцій питання: про роль і значення конфліктів у суспільстві. Чи є вони, з точки зору функціонального підходу, руйнівною для суспільства патологією, яка порушує існуючу в ньому рівновагу, чи ж вони сприяють адаптації системи до мінливих умов існування, поновлюють порушену інтегрованість, є одним із засобів саморегуляції цієї системи ?
Неабиякий інтерес становить розгляд розпаду Югославії з позицій сформульованої 1993 року професором Гарвардського університету, директором Інституту Стратегічних досліджень ім. Дж. Оліна при Гарвардському університеті С. Хантінгтон нової парадигми, яка є чи не найвизначнішою з розроблених за останнє десятиріччя наукових концепцій, що відображає новаторські геополітичні ідеї, в яких наведена загальна картина світу.
Однією з головних тез конфлікту є твердження, що він завжди присутній у суспільстві, є нормою, породжений багатьма причинами, які залежать від конкретно-історичних умов: матеріальні (економічні), політичні, національні, цивілізаційні та інші протиріччя. Водночас ”чистих” конфліктів не буває, а поняття ”національний конфлікт ”, ”етнічний конфлікт” є вельми умовними, їх використовують для позначення ситуації, за якої національні протиріччя, національні інтереси стають головними й їх застосовують як найбільш ефективний засіб мобілізації й консолідації соціальних груп населення. Як правило, це відбувається у період становлення національних держав. Національні конфлікти на Балканах н просто постійні, а по суті перманентні: „етнічне черезсмужжя на півос