Управління інвестиціями в основний капітал на рівні підприємства (на прикладі ТОВ "Граніт")

Дипломная работа - Экономика

Другие дипломы по предмету Экономика

?арного бюджету, необхідно враховувати ресурсні обмеження зовнішнього фінансування.

Взагалі, існує три види залежності потреби в ресурсах від тривалості робіт:

?? постійний протягом всього циклу виконання робіт, величина запланованих ресурсів не змінюється;

?? ступінчастий протягом роботи завантаження ресурсу змінюється скачкоподібно;

?? трикутниковий, тобто зростає від початку роботи до максимального значення, а потім спадає до кінця роботи.

Якщо ресурс лімітований або його неможливо збільшити, то потрібно продовжити тривалість роботи, поки цей ресурс не стане доступним. Інший випадок, якщо неможливо подовжити тривалість виконання проекту, то потреба в ресурсах задовольняється шляхом їх додаткового придбання. Якщо потреби в ресурсах відомі та встановлені дати початку та закінчення, то можливо побудувати таблицю рівнів ресурсів або ресурсну гістограму, тобто визначити функцію зміни потреб для кожного виду ресурсів.

 

1.3.3 Ранжирування інвестицій

Множинність станів організації й зовнішнього середовища при широкому спектрі способів і форм інвестиційної діяльності приводить до того, що розгляд повного переліку ситуацій, що виникають при реалізації інвестиційного проекту, на практиці не тільки неможливий, але й економічно недоцільний.

У цих умовах, основним питанням про економічну доцільність впровадження інвестиційного проекту стає зіставлення й оцінка корисності й міри ризику при його реалізації.

Корисність інвестиції категорія, що характеризує результати і ефективність інвестиційної діяльності. Ця категорія дозволяє кількісно описати співвідношення витрат і зусиль на реалізацію інвестиційного проекту, з одного боку, і його результати - з іншої [112].

Ризик (Risk) в організаціях виникає в силу невизначеності умов і процесів діяльності організацій. Очевидно, що інноваційно-інвестиційна діяльність, що вносить істотні, а часом і радикальні зміни у виробничі процеси, істотно збільшує невизначеність динаміки й результатів діяльності організації. Ріст невизначеності підвищує ризик невдалого результату інвестиції.

Сприятливість або несприятливість впровадження інновації оцінюються відповідно до теорії корисності. І у цьому контексті, ризик інноваційно-інвестиційної діяльності визначається як можливість несприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення.

Крім того при вирішенні питання про впровадження інвестиції важливою є категорія шанс (Chance), що визначається як можливість сприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення. Шанс і ризик утворять повну групу подій:

 

Р (r) + Р (c) = 1 (1.11)

 

Р (r)- імовірність ризику (несприятливого результату) інноваційно-інвестиційної діяльності;

Р (c) - імовірність шансу (успішного результату) інноваційно-інвестиційної діяльності.

Баланс між цими категоріями є тією тонкою межею, що на рівні підсвідомості, приводить інвестора до прийняття рішення про впровадження інвестиції, або відмови від неї. Суто психологічні мотиви (схильність до ризику або відхилення ризику) мають інколи вирішальне значення.

Якщо шанс існує (Р(c)>0), незалежно від його величини, завжди знайдуться інвестори, готові скористатися ім. Саме шанс є рушійним мотивом інноваційно-інвестиційної діяльності.

Оцінка інноваційного ризику найчастіше здійснюється за правилами, аналогічним оцінці комерційних ризиків.

Технологічний процес реалізації інноваційно-інвестиційного проекту включає: операційну діяльність, інвестиційну діяльність і фінансову діяльність. Всі ці види діяльності повязані з типовими ризиками інвестиційного проекту.

Оцінка ступеня ризику - один з етапів аналізу ризиків. Вона полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (збитків) і можливості їхнього виникнення. Якісна оцінка ризику проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності й використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив прийнятих рішень. Кількісна оцінка ризику припускає математичну оцінку міри й ступеня ризику. Отримані значення включаються в розрахунки, що обґрунтовують економічну ефективність прийнятих рішень.

Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.

Безпосереднє ранжирування є найпростішим способом проведення рейтингу. Сутність цього методу (рангова кореляція) полягає в тому, що експерти розташовують у певному порядку (як правило, зростання або убування якостей) оцінювані обєкти, потім розраховується середнє арифметичне місце кожного обєкта й відповідно до цього значення складається остаточно впорядкований список [86].

Більше складним варіантом ранжирування є попарне порівняння, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінюваних обєкти, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються, і складається остаточний рейтинг за правилом: Якщо А краще В, В краще С, тоді А краще В. Проблема застосування цього способу повязана з тим, що експертам доводиться аналізувати велику кількість пар, при цьому усереднення може привести до логічного тупика: А краще В, В краще С, С краще А. Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних обєктів залишається відкритим.

Ранжирування на основі бальної оцінки сполучає в собі переваги безпосереднього ранжирування й рангової кореляції. При цьому список оцінюваних обєктів може бути необме