Geum.ru

Управління бізнесом в умовах економічного спаду

Курсовой проект - Менеджмент

Другие курсовые по предмету Менеджмент

p>Результатом стратегічного планування, його виходом є планова документація (система планів), де відбиваються всі види планованих показників наприкінці відповідних періодів. Вирізняють такі види взаємоповязаних планів, що підпорядковуються зведеному плану:

  1. основні напрями розвитку і стратегія на майбутнє (10-20 років);
  2. середньостроковий план на період понад два роки, який охоплює основні перспективні напрями розвитку підприємства (виробництво нового покоління продукції, диверсифікація, реструктуризація тощо);
  3. короткостроковий план, який охоплює поточну виробничо-господарську діяльність підприємства;
  4. спеціальні плани (проекти), які конкретизують особливі цілі та провідні аспекти діяльності (технічний розвиток, план з маркетингу, перебудова організаційної структури тощо).

Усі перелічені плани призначені для узгодження діяльності на різних рівнях управління в усіх підрозділах підприємства. Два перших плани є основним напрямом системи стратегічного планування [30-14]. Поточні плани виробництва повинні узгоджуватись із середньостроковими та довгостроковими планами. Їх також слід трансформувати в майбутні виробничі та спеціальні плани.

До методологічних належать такі особливості стратегічного планування:

  1. адаптивний характер, який передбачає, що плани повинні бути гнучкими, легко пристосовуваними до раптових змін зовнішніх факторів. Загальний стратегічний план є програмою, що скеровує діяльність протягом тривалого періоду. При цьому необхідно враховувати, що кризова, конфліктна і постійно змінювана ділова ситуація потребує систематичного коригування планів;
  2. субєктивний характер, що ґрунтується на припущеннях, повязаних з певним ступенем невизначеності й ризику. Стратегічний план повинен обґрунтовуватись масштабними дослідженнями і фактичними даними. Для того щоб ефективно конкурувати у світі бізнесу, підприємство повинно постійно збирати й аналізувати великий обсяг інформації про галузь, ринки, конкурентів тощо;
  3. стратегічний план має розроблятися з огляду на перспективу розвитку корпорації загалом;
  4. стратегічний план має бути обґрунтований стратегічною базою даних.

Прогнози, плани і програми розроблюють відповідними методами, серед яких вирізняють такі:

  1. експертні, або евристичні методи, що базуються на використанні непрямої і неповної інформації, досвіду спеціалістів-експертів, інтуїції. Конкретними формами їх використання є масова оцінка, організація системної роботи експертів, організація роботи експертів на основі особливої системи їх діяльності;
  2. методи соціально-економічного аналізу, тобто всебічне вивчення соціально-економічної ситуації, пізнання внутрішніх звязків і залежності явищ з метою визначення прогресивних тенденцій розвитку і можливостей удосконалення виробництва;
  3. методи прямих економічних та інженерних розрахунків;
  4. балансовий метод, який охоплює сукупність прийомів, що використовуються для забезпечення звязку і узгодження взаємозалежних показників і мають на меті досягнення балансу між показниками;
  5. економіко-математичні методи і моделі, що є специфічними прийомами аналізу соціально-економічних систем, рівноваги економіки, прогнозування економічного розвитку;
  6. метод системного аналізу і синтезу, специфічною ознакою якого є членування, розклад елементів систем і процесів на складові й визначення основних ланок, "вузьких місць", ключових проблем перспективного розвитку;
  7. перспективний комплексний аналіз з метою вирішення комплексних проблем, повязаних з розробкою стратегічних планів розвитку виробничих систем на різних рівнях. На основі аналізу стану підприємства визначаються вихідні позиції його стратегічного плану.

Стратегічне планування базується на таких принципах:

  1. динамічної рівноваги, тобто при визначенні цілей і плануванні основних показників діяльності підприємства має передбачатися перевищення темпів збільшення доходів над темпами збільшення витрат;
  2. участі, що полягає в обовязковому залученні у процес планування керівників усіх ланок і спеціалістів;
  3. неперервності, що потребує постійного перегляду результатів діяльності підприємства і передумов, на яких вони базувались, зурахуванням змін у зовнішньому середовищі;
  4. інтеграції, тобто узагальнення планів усіх рівнів ієрархії і координація планів одного й того самого рівня.

 

2.2 Методи оцінки і аналізу фінансово-економічної діяльності підприємства

економічний бізнес державний грошовий

Як зазначалося, важливою складовою системи антикризового менеджменту є діагностика фінансового стану підприємства, контроль кризових ситуацій, їх своєчасне попередження і запобігання. Своєчасна, якісна діагностика і профілактична робота основне завдання загального управління підприємством, і антикризового зокрема. Процес діагностики передбачає кілька основних етапів (рис. 2.1):

  1. аналіз фінансового стану, прогноз розвитку ринкової ситуації;
  2. своєчасне виявлення причин і основних чинників розвитку кризових ситуацій;
  3. своєчасне виявлення прихованих ознак потенційної кризи підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Діагностика кризових явищ

 

Фінансовий стан підприємства відбивається у співвідношенні структури його активів і пасивів, тобто засобів підприє?/p>