Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
портрета Рєпін показав себе в картині Урочисте засідання Державної Ради (19011903). Проникливим ліризмом відрізняються жіночі портрети художника Відпочинок, Осінній букет і ін. [28, 47]
Ілля Рєпін створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877р.), В. Тарновського (1880 р., Гетьман) і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888 р.), Д. Багалія (1906 р.).
Звернімося до аналізу деяких портретів, виконаних І.Ю.Рєпіним на українську тематику або з українськими діячами культури.
Протодиакон,1877. Портретчугуївськогособорногодиякона.
Незважаючи на те, що Протодиякон прославлена картина,вона все-таки портрет,алепортрет, щовиріс до картини, як портрет так званого Яна Собесського Рембрандта(насправді автопортрет його)виріс до однієї зі славнозвісних у світі картин. Рєпін особливо високо цінив саме цей рембрандтовьский шедевр і навряд чи можна сумніватися в тому, що Ян Собесський підказав художникові й загальну концепціюПротодиякона: не тількитакий же посох у руці, але й вся жирна кладка живопису трактування фону, рук і самого обличчя говорять про те, що літні відвідування Рєпіним Ермітажу не пройшли даром для його чугуївського періоду.
Уже на живописі Єврея на молитві і портрета Овденко лежала печатка луврських прогулянок Рєпіна; в Протодияконі, крім впливу Рембрандта, що позначився колись й на мініатюрному портреті матері 1872 р., ми бачимо щось таке, чого раніше в Рєпіна не було й що відтепер зявиться характерною рисою його мальовничої манери. Досить сказати, що Протодиякон перший справжній Рєпін, Рєпін майбутніх картин. Ян Собесський був тільки трампліном, з якого Рєпін зробив свій дивний стрибок у живописі, який настільки переполошив всіх художників, який схвилював російське та українське культурне суспільство кінця 70-х і початку 80-х років ХІХ ст. і який особливо глибоко зачепив правдивого в справах мистецтва портретиста-професіонала Крамського.
Це нове полягає не тільки в небаченій до того чисто рєпінській тематиці, що відкривається Протодияконом, але й у самому живописі, його установках і характері. Це насамперед скажений темперамент його нового живопису, що вперше позначився саме тут. Крамськой говорив, що новий Рєпін пише немов у якійсь люті й що нікому з російських художників не написати так, як написаний Протодиякон. Барвиста кладка Рєпіна відрізняється тут небаченою колись щільністю й упевненістю. Дні сумнівів і хитань, дні болісних прогулянок по Ермітажу, з метою вийти із творчого тупика, у який Рєпін потрапив після Бурлаків, безвісти минули. Рєпін відчув твердий ґрунт під ногами й вийшов на велику дорогу світового мистецтва, з якої вже більше не звертав.
Мужичок з боязких, 1877 р. Писаний у Чугуєві одночасно з Протодияконом. Стасов писав із приводу його у своєму звіті про VI Пересувну виставку 1878 р.: Цей заголовок даний самимавтором,але,здається, не можна його прийняти інакше, як в іронічному змісті. Правда, немов якась заляканість, якась сторопілість присутня на обличчі в цієї людини: спочатку, мабуть, подумаєш, що він і справді боязкий. Але гляньте тільки на його скляне, нерухоме око, передане з дивною досконалістю, і вас обдасть холодом... [17, 82]
Стасов розумів дану автором назву портрета в такому ж приблизно змісті, у якому пізніше Чехов назвав героїню своєї відомої розповіді беззахисною істотою. Боязкість його насправді тільки гадана.
У чисто мальовничому відношенні портрет стоїть в найближчому сусідстві з Протодияконом і був написаний безпосередньо перед останнім. У ньому є також, хоча й в меншій мірі розмашистість кисті в трактуванні одягу, при відносній стриманості мальовничого трактування голови. Мужичок з боязких представляє собою останню віху, як би розбіг до Протодиякона.
Під час революції Мужичок з боязких, що загубився було в невідомості, зявився в I Пролетарському музеї Москви, звідки в 1924 р. надійшов на рєпінську ювілейну виставку в Третьяковській галереї. Пізніше він був переданий у музей м. Горького, де нині й перебуває. Треба сказати, що на ювілейній виставці він також не був оцінений по достоїнству, як і одночасно з ним написаний у Чугуєві наступний портрет.
Мужик лихий на очі. Як цей, так і попередній етюд знаменують важливу віху в рєпінській творчості. Уже незвичайні для виставок назви цих речей показують, що автор бажав їх виділити із числа чергових етюдів, що писалися сотнями. Назви ці повинні були говорити відвідувачеві виставки про поглиблену роботу художника над характеристикою обох селянських типів того часу.
Обидві голови свідчать про те, що Рєпін починає відтепер надавати особливого значення психологічному розкриттю сутності людини, риса, яка надалі привела його до того, що одержало згодом назву рєпінського психологізму, що розгорнулося в складні психологічні драми Не чекали і Іван Грозний.
У чисто мальовничому відношенні обидва етюди ще не цілком вільні від галерейного нальоту, але в порівнянні з Протодияконом їхнє колірне рішення вже більш близьке до подальших московських робіт.
Любицька,1877.ПисанийуЧугуєві. Портрет зображує молоду жінку з квітами у волоссі, на червоному фоні. Він трохи банальний за задумом і кольорами. Майстерність невисока.
Я.І.Мурашко, 1877. Портрет був написаний в Чугуєві, однією кистю,ізпроцарапуванн?/p>