Украiнськi легенди про "Триблаженне древо", смерть Адама та главу його
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ос вiддав Дух Свiй, тодi розiрвалася церковна завiса, i камiння розпалося, тодi ж i той камiнь просiв над главою Адамовою, i тiСФю розпадиною зiйшла вода iз ребер РЖсуса Христа на главу Адамову i омила грiхи роду людського. РД та розпадина на тому каменi i до сього дня; i СФ Розпяття ГосподнСФ i камiнь той святинею, стiною камяною оточеною; i вгорi понад Розпяттям Господнiм зведено склепiння, i розписано мозаiкою дивною.
Легенда, записана в с. Хомутинцях, позначена суто народним духом i складом.
Жив собi Адам, розповiдаСФ легенда. Ось уже його Господь i дiтками поблагословив. Така вже йому втiха i радiсть, що, здаСФться, хотiв би жити вiчно; а до всього цього й здоровя йому служило. Ось i каже Адам до Бога:
- Боже, Боже! Не помру я, бо я дуже мiцний чоловiк.
- Що мiцний, то мiцний, каже йому Бог, а все одно мусиш померти. Розболиться в тебе голова, защемлять руки, почне крутити ноги i ти таки помреш!
Не вiрив Адам, поки був молодшим, а надiйшла пора мусив був повiрити. Розболiлась голова, стало крутити кiстки, звiсно, як буваСФ в староi людини. Бачить Адам, що недалеко вже й до смертi, й каже своСФму синовi:
- Сину мiй, сину! Пiди, каже, до раю i принеси менi з раю золоте яблучко, бо надходять уже моi останнi днi.
Пiшов син до раю, та замiсть яблучка принiс ту лозину, якою Бог вигнав Адама з раю. Адам звелiв зробити з лозини три обручi (вiнцi) i надiти iх собi на голову. Ну, та хiба ж вiд смертi щось допоможе! Воно вже голова наче й не болить, а померти все ж помер. РЖ як вiн з тими обручами на головi помер, так його з ними й поховали. Аж ось iз тих обручiв виросло три дерева: кипарис, кедр i триблаженне древо.
Ще про триблаженне древо, веде далi легенда, розповiдають, що Матiр Божа iз Спасителем якось спiткнулась об нього i мовила, злякавшись: О триблаженне древо! На тобi буде розiпято Сина Мого! А син на це промовив: Правда, Мати Моя! РЖ справдi, скiльки потiм не добирали хрестiв, на жодному не могли розiпяти Його, а лише на триблаженному древi, яке ще тодi, як росло, мало вигляд хреста.
У другiй легендi, записанiй у слободi Кабанячiй, розповiдаСФться, що коли Адам согрiшив, то Господь сказав йому: Пiди, Адаме, по раю i знайди гiлiд мiцностi людини. Довго ходив Адам по раю в пошуках за плодом мiцностi людини, гiрко оплакуючи свою слабкiсть; нарештi, знайшов цей плiд й подав його Господу. Господь, узявши плiд, сказав Адаму: Хоч ти й согрiшив, але за те, що старанно шукав i знайшов плiд мiцностi людини, Я представлю Тебе перед Собою. Адам уписав слова Господнi до книги, а саму книгу передав синовi своСФму Сифу й заповiв зберiгати ii в нащадках. Коли Христа розiпяли, то СФврейськi вченi, на пiдставi слiв, сказаних Адамовi: Я тебе представлю перед Собою, наказали намалювати на хрестi бiля нiг Спасителя главу Адама. За iншим варiантом, коли почали ставити хрести для Спасителя i двох розбiйникiв, то хрест Спасителя, як i де його не ставили, весь час провалювався в землю. Вже робiтники зовсiм змучились, а хреста все ж не могли поставити. Тодi Спаситель зглянувся над ними й каже: Знайдiть першу людину, вiзьмiть главу ii й докладiть пiд хрест. РДвреi вiдшукали череп Адама, поклали пiд хрест, закрiпили хрест на черепi i тодi розiпяли Спасителя.
Легенда, записана в слободi Тарасiвнi Купянського повiту, повiдомляСФ зовсiм новi данi про те ж. Копали на Голгофi яму для хреста Спасителя й вирили при цьому череп людини. Викинули його з ями; череп покотився i впав до нiг Спасителя. Хтось iз тих, хто стояв тут, сказав: Чий би це був череп? Адамiв, вiдповiв сам череп. Ого! засмiялись воiни. Чи не хочеш, Адаме, пожити з нами? Ось Чудотворець: попроси Його Вiн воскресить тебе! Череп сказав iм на це: хвилина смертi така страшна, що вiн i жити не бажаСФ, аби лиш не переживати цiСФi митi знову.
За iншими оповiдями, записаними там же, викопали не один, а два черепи й викинули iх з ями, причому воiни вiдштовхували iх вiд себе ногами, а СФвреi, якi стояли тут, говорили, що, можливо, це були також хоробрi воiни, а то, може, навiть i царi, а тепер iх топчуть ногами. Тодi один з черепiв, котячись з гори, промовив: Я цар Салiма; а другий, що зупинився бiля хреста Спасителя, сказав: Я Адамова голова.
На закiнчення легенд про Адама i РДву наведемо оповiдь неписьменноi староi жiнки iз слободи Ново-Миколаiвки Купянського повiту. Оповiдь ця мiстить простодушно-наiвне розвязання деяких антропогонiчних питань, охоплюСФ затим усе подальше життя роду людського й завершуСФться вираженням есхатологiчних iдей, перейнятих, звичайно, грубим матерiалiзмом, але таких, якi наочно зясовують характер релiгiйних поглядiв селянського простолюду.
Коли зачинався свiт, жили собi двоСФ людей: РДва (мужчина) i Марiя; в них тiло було таке, як у нас тепер нiгтi. Угледiли вони якось на однiй яблунi два яблука; довго милувалися ними, а потiм одне разом зiли, i зразу ж у мужчини РДви утворилася на горлi кiстка (кадик Адамове яблуко), а тiло в них стало таке, як у нас нинi. Тут же вони й согрiшили. Марiя з цього ж разу затяготiла й народила сина. Ось вони скликали янголiв i стали думати й гадати, яке йому iмя дати. Дали йому iмя Петро; Марiя це iмя не злюбила, всiх янголiв засмутила. Стали знову думати й гадати, яке ж йому iмя дати. Дали йому iмя Микола; Марiя це iмя злюбила, всiх янголiв звеселила.
Епiзод надання iменi першому синовi РДви i Марii дуже нагадуСФ епiзод надання iменi Богомалятку в колядцi, надрукованiй Хр. Ящуржинськ