Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про рiзнi трави та квiти
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
?ам зробився мостом? Хоч Василько i зупиняв сестру i нагадував iй про заборону матерi, та Горпинка захопилась своСФю балачкою i все розповiла дiдовi: i де вони живуть, i хто iхнiй батько, i що вiн лежить зараз через рiчку гарним деревяним мостом. Дiд розцiлував онучку, обдарував дiтей румяними яблуками i солодкими грушами, лишив iх бавитися в саду, а сам пiшов у повiтку, взяв гостру сокиру, попрямував до рiки i порубав мiст на друзки. Прогостювавши у батька до вечора, Маруся сiла з дiтьми в карету, i вони швидко поiхали до мосту. Пiдiжджають до рiки мосту немаСФ, а на березi, де був мiст о жах! всюди кров. Зразу ж зрозумiла Маруся все. Хто ж iз вас, дiти, чи ти, Васильку, чи ти, Горпинко, розповiв дiдусевi, що батько ваш зробився мостом? Хто? вигукнула, ридаючи, Маруся: Що ж ви мовчите! Ти, Васю? Нi, мамо, я нiчого не казав дiдусевi, вiдповiдав Василько крiзь сльози. А, то, значить, це ти, Горпинко, зробила нас усiх нещасними? Ну, будь же ти за це кропивою! Нехай твою серцевину постiйно так само точать червяки, як зараз моСФ серце точить люте горе! РЖ завжди ти завдаватимеш людям пекучого болю, як зараз ти завдала його менi!.. А ти, мiй милий Васильку, будь запашним васильком. Люди насолоджуватимуться твоiми пахощами i завжди триматимуть тебе у своiх оселях i в своiх церквах! РЖ ще дужче заридала Маруся i полетiла в лiс зозулею, а дiти лишились на березi рости: Василько запашним васильком, а Горпинка жалкою кропивою.
У Старобiльському повiтi про кропиву просто кажуть, що ii посiяно дияволом i проклято Богом. А про васильки в слободi Кабанячiй записано таку коротеньку оповiдь. Давно це було. Жив на свiтi дiд Василько; була в нього онучка. Якось пiшла онучка на тiк i знайшла там якесь зернятко; прибiгла до дiда й каже: Дiдусю, що се за зерно? Ось що, дiвчинко: посiй його, нехай виросте, тодi й побачимо, що воно за зерно. Онучка посiяла й стала поливати. РЖз зернятка виросли квiти. Тодi вона зрiзала iх, звязала в пучечок i поклала за образи. Довго вони там лежали, поки, нарештi, зовсiм усохли. Якось онучка взяла цей пучечок, понюхала: добре пахне. Понесла дiдовi; понюхав вiн i каже: Яке добре, пахуче! Як же квiти цi звуться? запитала онучка. Саме в цей час дiда покликала баба: Васильку! А онучка вирiшила, що це квiти так звуться васильками, й каже: Так це васильки? Дiдусю, давай назвемо iх васильками! З того часу й дiзнались люди про васильки. Васильки кладуть у домовину небiжчика, щоб перебити трупний дух: труп, обкладений васильками, не так швидко розкладаСФться васильки не дають.