Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про рiзнi трави та квiти
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
?мось завинив перед козаком Савкою (зменшене вiд iмя Олександр; хто був цей козак, невiдомо). Савка, аби покарати чорта, посадив його в очерет, що коло, ставка, привязав його до пня догори ногами й каже: Ось тобi, сатано: отак тут сидiтимеш, доки не вислужишся передi мною чимось важливим! Просився, просився лукавий Савка й слухати не хоче: Сиди, сатано, каже, та й годi! Коли почало смеркатися, зненацька насунула сила- силенна ляхiв. Походили вони довкола, подивилися, та й давай по-своСФму гуляти. Ось удосвiта, коли проспiвали другi пiвнi, чорт, привязаний в очеретi, погукав до себе ще одного чорта i посилаСФ його до Савки: Перекажи, мовить, йому, що я можу зробити добру справу. Пiшов той за Савкою. Приходить Савка, чорт i каже: Якщо вiдпустиш мене, то скажу тобi щось дуже цiкаве. Ну, кажи. Нi, спочатку вiдпусти. Нi, спочатку скажи, що ти для мене добре зробиш? Чорт давай тодi розповiдати: Ось тут, каже, за байраком гуляють ляхи, а конi iхнi в яру. Хочеш ми iх геть усiх переловимо, ото вже й погуляСФмо тодi! А не брешеш? питаСФ Савка. Стривай, пiду подивлюсь. Прокрався Савка тишком-нишком та попiд байраком аж до ляхiв, дивиться справдi, граСФ музика, i веселощi в ляхiв саме в розпалi. Ну, мiркуСФ собi Савка, впораюсь я й без чорта! Зараз же звелiв вiн зiбрати своiх, викрасти коней, а тодi стрiмко напасти на ляхiв. Ба нi, справа не вигораСФ: пiдкрадаСФться до коней, а iх, виявляСФться, добре стережуть.
Тодi вiн до чорта: Ну, сатано, що хочеш роби, а тiльки щоб ляхи були нашими! Я все, що вiд мене залежить, зроблю, вiдповiдаСФ чорт, вiдпусти лиш на волю. Савка добре знав чортову вдачу: Збрешеш, каже, i не вiдпустив його, краще перекажи своiм чортам нехай вони справу зроблять, отодi я й вiдпущу тебе. Нiчого було робити, свиснув привязаний Савкою чорт i ось злетiлась сила чортiв, яких вiн послав у пекло, до самоi чортихи, а Савцi звелiв тим часом зiбрати козакiв. Притьмом чорти принесли з пекла насiння й посiяли його в балцi понад ставком, де паслись конi ляхiв, i вiдразу з того насiння поросло зiлля. Конi йдуть, а воно стогне: бех, бе-ех, бе-ех, бех! РЖ тепер, якщо кiнь ступить на це зiлля або стане його скубти, то воно думаСФ, що це конi ляхiв, i починаСФ стогнати бе-ех! тому його й звуть бех. Конi ляхiв, поiвши його досхочу, вiдразу ж поздихали. Тодi Савка з козаками на ляхiв. Тi до коней, зирк, а вони лежать, черева розперло iм, як колоди. Козаки повязали ляхiв, безлiч потопили iх у ставку, i тодi, гарно погулявши, вирiшили вiдпустити чорта на волю.
Про походження осоту (розрiзняють три рiзновиди осоту:
a) Circaea lutitiana L. вiдьмине зiлля,
б) Cirsium arvense Scop. наголоватки, жербiй,
в) Sonhus arvensis L. молочак)
В Ушицькому та Чигиринському повiтах розповiдають таке.
Чорт якось просив Бога, щоб Вiн дав йому якусь ниву. Бог вiдповiдав: Що ж Я тобi дам? Жита, пшеницi, гречки, ячменю, проса, гороху Я не можу тобi дати; хiба що дам тобi овес. Диявол з радiстю побiг од Бога, вигукуючи раз у раз: Овес, овес... Святим Петру й Павлу стало шкода вiвса, i вони звернулися до Бога: Господи! Навiщо Ти дав цьому люциперу вiвса? Адже вiн потрiбен худобi, яка працюСФ на людину. Що ж робити, вiдказав Бог, коли Я вже подарував йому? Я, Господи, пiду й вiдберу, каже Павло. Як же ти вiдбереш? Я таку штуку встругну, що вiдберу. Ну, тодi йди. Павло випередив чорта i сiв пiд мостом. Ось бiжить чорт i раз у раз гукаСФ: Овес, овес, овес... Зненацька Павло з-пiд мосту: Ага-гов! Чорт i закляк. А, щоб тебе! каже чорт Павловi. Подарував менi Бог якусь траву чи ниву, та через тебе я тепер i забув, яку саме. Може, жито? Нi! Пшеницю? Нi! РЖ що не питав Павло, чорт весь час вiдповiдав: нi й нi. Можливо, осет? Еге! Еге! мовив зрадiлий чорт i помчав вихором, вигукуючи: Осет, осет, осет!.. Ось отаким чином чорт i сiСФ нинi помiж хлiбом осет, а овес лишився на користь людини й тварин.
Майже достоту така ж легенда (записана поблизу Чернiгова) СФ й щодо походження куколю (Agrostema Githago L. i Agrostema Lychnis noctiflora L.). Коли Бог створив свiт, то запросив якось до Себе всiх iстот i став мiж ними землю дiлити. Нiкого при цьому не образив: i людинi, й звiру, й птаху, i всякiй навiть комасi вказав Вiн i землю, i воду, i рослини, i iжу. А чорта на той час не було: десь там забарився, чи Бог його знаСФ, що вже вiн робив. Коли чорт потiм прийшов, Бог уже, виявляСФться, закiнчив дiльбу i вiдпочиваСФ. А менi, каже, Боже, що? А де ж ти, сучий сину, був, коли Я землю дiлив? Чому не приходив? Тепер уже нiчого немаСФ iди собi геть! Пiшов чорт з плачем.. Жаль стало Боговi чорта: хоч i лукавий, а все ж i його шкода. Ну, бери вже собi овес; тiльки дивись надалi будь справнiший. Та йди розпишись! А там так було заведено: хто що отримаСФ вiд Бога, зараз же йде кудись i розписуСФться, щоб потiм не було нiяких суперечок. Побiг чорт розписуватися. Бiжить через ниву та, щоб не забути, повторюСФ весь час: Овес, овес, овес... А людина й почула це. Ось, думаСФ, яку ж чудову ниву та й вiддав Бог такiй поганi!.. Ну, то я хоч налякаю чорта! Та й засiла в борознi. Ось чорт набiгаСФ на неi та все: Овес, овес, овес... А людина з борозни як гаркне: А куди?! Чорт беркицьнувся з переляку; тодi пiдхопився та далi, тiльки забув уже про овес, а вигук а куди почувся йому, як кукiль. Ось вiн бiжить та раз у раз: Кукiль, кукiль, кукiль... Так i розписався. Ото через те кукiль i зветься чортовою нивою.
Дос