Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про рiзнi трави та квiти
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ить цiкавий варiант, записаний М. Драгомановим у Новгород - Сiверському повiтi. Коли Господь Бог призначав iжу кожнiй iстотi, то прийшов до Нього й диявол просити собi харчу. Господь Бог дав йому овес i гречку. Диявол пiшов. Тодi РЖсус Христос i каже Господу Богу: Добру ниву вiддали Ми дияволу! Ну, що ж робити? Як тепер вiдiбрати? каже Господь Бог. А диявол уже зiбрався сiяти овес i гречку, летить у поле та, щоб не забути, весь час повторюСФ: Овес та гречка, овес та гречка... От Христос сховався за кущем, повз який треба було пролетiти дияволовi. Тiльки-но диявол порiвнявся з кущем,
Походження кропиви (Urtica dioica L.) вельми зворушлива легенда-казка, записана в Купянському повiтi, повязуСФ з походженням однiСФi з дуже улюблених украiнцями квiток василькiв ( Ocymum basilicum L.) i зозулi. У великому лiсi жив старий лiсник з донькою-кра- сунею Марусею. Батько щодня ходив на полювання, а дочка займалася хатнiми роботами. Чи сидить пiд вiкном за роботою, чи збираСФ в лiсi хмиз, чи йде до рiчки по воду дзвiнка пiсня скрiзь видаСФ ii присутнiсть. Веселий смiх Марусi також нерiдко порушував тишу темного лiсу. РЖ сподобалась красуня Маруся водяному вужу, який жив за рiкою, в озерi. Тiльки-но пiдходила до рiчки Маруся, вiдразу ж на протилежному березi зявлявся парубок i слухав спiви Марусi, не зводячи з неi очей. Спочатку Маруся, як тiльки вгледить, бувало, незнайомця, вiдразу замовкала; та поскiльки вiн завжди починав благати ii спiвати далi, то Марусi несила було вiдмовити йому в цьому, i потiм, непомiтно для себе самоi, почала чимдалi частiше приходити до рiки не лише по воду, але i з роботою i подовгу просиджувати не березi. Маруся розгледiла, що незнайомець стрункий, молодий i гарний; лише якийсь незрозумiлий смуток помiчала вона i в словах, i в поглядах його. Проминула весна, i лiто було вже на спадi. Якось до старого лiсника, в його скромну хатину, ввiйшов розкiшно вдягнений молодик з товаришами, такими ж, як i вiн, i став просити руки красунi Марусi. При цьому вiн назвався володарем озера i лук довкола. Лiсник дякував за честь, та не бажав розлучатися з СФдиною дочкою, а тим паче видавати ii замiж за людину, зовсiм йому невiдому. Та коли Маруся пояснила батьковi, що вона вже давно знайома з парубком i давно любить його, лiсник змушений був прийняти освiдчення незнайомця i вiдпустити з ним свою доньку, бо це було ще тодi,коли шлюб не освячувався Церквою, а вершився лише з благословення самих батькiв. Дiставши благословення, молодий i молода сiли в чудову карету i в супроводi почту поiхали з подвiря старого. Лiсник зi сльозами на очах проводжав свою красуню Марусю аж до ворiт i тодi востаннСФ поцiлувавши та благословивши ii, голосно заридав, дивлячись услiд каретi, яка швидко несла вдалеч його СФдиний скарб. Карета незабаром пiдiхала до рiки. Молодий цьвохнув i на рiцi зявився гарний мiст iз залiзними поручнями. Переiхали на той берег. Знову цьвохнув наречений i мосту наче й не було. Ось i озеро. Карета, не зупиняючись, вiхала в озеро i занурилася на дно. Маруся опинилася у дивовижному кришталевому палацi, що палахкотiв усiма кольорами райдуги. Маруся прожила в цьому пiдводному палацi з чоловiком-вужем декiлька рокiв щасливо i мала вже двох дiтей хлопчика Василька та дiвчинку Горпинку. Схотiлося якось Марусi навiдати свого старого батька. Довго не давав згоди вуж, щоб вiдпустити жiнку з дiтьми до тестя, та, нарештi, поступився перед ii проханнями й сльозами, взявши притому наперед iз жiнки клятву свято берегти його таСФмницю: не вiдкривати батьковi, що чоловiк ii вуж. Знову де не взявся чудовий екiпаж. Вуж з жiнкою й дiтьми посiдали у нього i вiдразу ж опинилися на березi озера. Поiхали далi квiтучим лугом до рiки i спинилися на березi ii. Тут вуж вийшов з карети, нахилився над водою i раптом перекинувся через рiку гарним деревяним мостом, яким Маруся з дiтьми переiхала на той бiк. Пiдiжджаючи до рiдноi тихоi хатинки, Маруся суворо-пресуворо наказала Васильку й Горпинцi, щоб вони нiзащо не вiдкривали дiдовi, хто iхнiй батько, не казали б, що iхнiй тато вуж, iнакше з усiма ними станеться велике лихо. Старий лiсник дуже зрадiв, побачивши пiсля стiлькох рокiв розлуки свою улюблену доньку, та до того ж ще з онуком i онучкою. Розпитував про життя-буття, пригортав то ii, то дiтей i, пригортаючи, дорiкав, що не спромоглися ранiше навiдати його. Маруся хвалилася батьковi, що вони з чоловiком живуть у чудовому палацi, що чоловiк ii надзвичайно багатий, а головне досi дуже любить ii. Та тiльки-но старий лiсник починав розпитувати дочку про те, чи далеко вiд рiки iхнiй палац, бо нi про який палац поблизу рiки вiн нiколи не чув, як веселiсть вiдразу ж полишала Марусю, i замiсть точних вiдповiдей вона вiдмагалася непевним: Нi, недалеко, зовсiм неподалiк, i поспiшала змiнити тему розмови. Це видалося лiсниковi пiдозрiлим; вiн зрозумiв, що тут криСФться якась таСФмниця, i вирiшив вивiдати ii вiд онучат. По обiдi, коли Маруся, на прохання батька,прилягла вiдпочити, лiсник повiв Василька й Горлинку в сад, почав пригощати iх рiзними фруктами i, пригортаючи, запитав Василька: Скажи менi, Васю, як ви в каретi переiхали через рiчку? Адже вона дуже глибока, нi мосту, нi порому на нiй немаСФ як же ви через неi переiхали? Тато зробив мiст, ми й переiхали, вiдповiдав Василько. Та Горпинка заперечила: Нi, не так: тато лiг на воду, i сам зробився мостом, а ми по татовi й переiхали; вiн i зараз ще лежить мостом i чекаСФ, поки ми переiдемо назад, на той бiк рiки. Хто ж такий, Горпинонько, ваш тато, що