Украiнськi витоки вiдомого фiзика-оптика академiка В.П. Лiнника
Информация - Авиация, Астрономия, Космонавтика
Другие материалы по предмету Авиация, Астрономия, Космонавтика
?ганiзованi обчислювальне бюро й експериментальна оптична майстерня), поширював оптичнi знання серед фахiвцiв i населення. Держава видiлила чималi кошти для закупiвлi обладнання за кордоном, тому ДОРЖ став одним з найбiльш оснащених iнститутiв краiни, в якому впродовж кiлькох рокiв був зiбраний унiкальний колектив фахiвцiв. Основнi роботи були зосередженi в шести вiддiлах (спектроскопiчний, оптотехнiчний, хiмiчний (оптичного скла), фотометричний, фотографiчний, пiрометричний) i в обчислювальному бюро. Штат iнституту збiльшився з 86 чоловiк у 1922 р. до 240 в 1931 р. ДОРЖ став головним у галузi, пiд його керiвництвом та за його участi народжувалась у краiнi оптико-механiчна промисловiсть.
РЖнститут з перших рокiв свого iснування видаСФ Працi ДОРЖ як один iз засобiв поширення оптичних знань, а з 1931 р. СФдиний на той час спецiалiзований журнал з оптики Оптико-механiчна промисловiсть (з 1992 р. Оптичний журнал), у становленнi якого взяв активну участь В.П. Лiнник. Журнал популярний i досi серед фахiвцiв-оптикiв.
Активному передаванню знань iз галузi оптики сприяла педагогiчна дiяльнiсть провiдних спiвробiтникiв ДОРЖ. Упродовж тривалого часу В.П. Лiнник читав курс лекцiй з геометричноi оптики та теорii оптичних приладiв у Ленiнградському державному унiверситетi (ЛДУ). У 1934 р. вiн здобув науковий ступiнь доктора фiзико-математичних наук без захисту дисертацii. Того ж року був затверджений професором ЛДУ, а згодом i Ленiнградського iнституту точноi механiки й оптики (ЛРЖТМО), де завiдував (19391941) лабораторiСФю оптичних приладiв.
Астрономiчний перiод у дiяльностi Лiнника
У роки воСФн i бурхливоi перебудови краiни В.П. Лiнник перебував на передовому фронтi фiзичноi науки та оптичноi промисловостi, працювати ж на нивi фундаментальноi науки, зокрема астрономii, йому було нiколи. РЖ ось пiсля перемоги 1945 р. вiн змiг, нарештi, придiлити час давно омрiянiй справi.
Детальне, поглиблене дослiдження iнтерференцiйних явищ дало змогу В.П. Лiнниковi не тiльки розробити цiлу низку приладiв за новими принципами для дослiдження якостi поверхонь точних механiчних деталей, але й запропонувати оригiнальнi астрономiчнi прилади, щоб проводити спостереження [13, 14].
Уже 1946 р. в Головнiй астрономiчнiй обсерваторii AH CPCP (Пулково) був установлений принципово новий iнструмент зоряний iнтерферометр конструкцii В.П. Лiнника (астрономiчний оптичний iнструмент, щоб вимiрювати, використовуючи явище iнтерференцii свiтла, особливо малi кутовi вiдстанi 0.10.01") [15]. Прилад застосовують переважно для вимiрювання кутових дiаметрiв зiр i кутових вiдстаней мiж компонентами тiсних подвiйних зiр. Найпростiша конструкцiя це звичайний телескоп, на обСФктивi якого розмiщено непрозорий екран iз двома однаковими за формою отворами, наприклад, паралельними щiлинами. На зображеннi зорi в цьому разi спостерiгаються iнтерференцiйнi смуги, вигляд яких змiнюСФться пiд час змiнювання вiдстанi мiж отворами в екранi чи взаСФмноi орiСФнтацii прямоi, що зСФднуСФ компоненти подвiйноi, й отворiв в екранi. Простий зоряний iнтерферометр даСФ змогу збiльшити роздiльну здатнiсть телескопа приблизно вдвiчi. У складнiших приладах в основi оптичних схем лежать методи дiлення хвильового фронту або амплiтуди хвилi вiд джерела свiтла. Хвильовий фронт дiлиться в просторi за допомогою дзеркала чи бiпризми Френеля (iнтерферометри Френеля, Майкельсона, Релея, Жамена, МахаДендера, Рождественського). У методах дiлення амплiтуди свiтлову хвилю вiд джерела роздiляють на оптичному елементi, який частково пропускаСФ, а частково вiдбиваСФ свiтло (iнтерферометр ФабрiПеро).
За допомогою iнтерферометра Майкельсона вперше була вимiряна абсолютна величина довжини свiтловоi хвилi та доведено, що швидкiсть свiтла не залежить вiд руху Землi. Вивчаючи схему зоряного iнтерферометра Майкельсона, запропонованого ще наприкiнцi XIX ст., В.П. Лiнник вирiшив використати явище, що заважаСФ спостереженням на цьому приладi, зникнення iнтерференцiйних смуг, якi спостерiгаються на дифракцiйному зображеннi зорi, пiд час змiщення ii з оптичноi осi приладу. Вiн показав, що це явище може бути дуже корисним, бо даСФ змогу використовувати зоряний iнтерферометр як особливо точний вiзир на вiддалений обСФкт малих розмiрiв, котрий випромiнюСФ свiтло.
РЖнтерферометр Лiнника тривалий час використовували в Пулковськiй обсерваторii, а 2001 р. згiдно з Постановою Уряду РФ Про перелiк обСФктiв iсторичного та культурного надбання федерального значення, якi СФ в м. Санкт-Петербурзi до загального перелiку був занесений павiльйон малого зоряного iнтерферометра В.П. Лiнника.
Явище iнтерференцii В.П. Лiнник вдало використав i в iнших своiх конструкцiях астрономiчних приладiв в iнтерференцiйному пасажному iнструментi, iнтерференцiйному калiбрi кута й iнтерференцiйному гелiометрi. Вiн звернув увагу на той факт, що нульова смуга проходить через середину зображення зорi в момент перетинання нею площини симетрii iнтерферометра, яка дiлить навпiл кут мiж дзеркалами, що подiляють свiтловий фронт. На пiдставi цього явища вчений сконструював iнтерференцiйний пасажний iнструмент для реСФстрацii з особливою точнiстю моменту проходження зорi через меридiан. В.П. Лiнник запропонував також спецiальну оптичну схему для iнтерферометра (так званого калiбра кута), який даСФ можливiсть вимiрювати з великою точнiстю великi кути. Так, наприклад, дiаметр Сонця (приблизно 36) удавалося вимiрювати за допомогою цього приладу з