Украiнський театр. Традицii i новацii (особистi враження)
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В°льовничий килим театральноi iсторii.
За даними соцiологiчних студiй, максимальна творча зайнятiсть (отримання ролей) припадаСФ на вiк 25-40 рокiв, досягаючи апогею у вiцi 35-40 рокiв. Характерно, що чим талановитiший актор, тим бiльша його творча зайнятiсть з раннього вiку (у провiдних акторiв до 30 рокiв). Вiковий перiод збiгу максимальноi зайнятостi i найбiльшоi творчоi задоволеностi роботою в театрi - 30-40 рокiв. СпостерiгаСФться рiзке падiння як зайнятостi, так i задоволеностi роботою в театрi пiсля 45 рокiв.
Система спiлкування тiсно пов'язана з професiями акторiв, якi перебувають у шлюбi (половина сiмей провiдних акторiв - шлюбнi).
З урахуванням викладеного вище, соцiологи фiксують трансформацii у свiдомостi працiвникiв театру в перiод перебудовчоi соцiокультурноi модернiзацii, як передумови успiшностi змiн в театральнiй сферi. Перебудова дала значний поштовх змiнам у мистецькому середовищi, однак тiльки мiзерна кiлькiсть соцiологiв оцiнюСФ iх безумовно позитивно. Характерними для цього перiоду СФ:
посилення протистояння i боротьби рiзних угруповань, якi ранiше себе не манiфестували (40,3 % - "важко знайти спiльну платформу", понад третина вважають, що "вiдбулось загострення мiж групових суперечностей"; четверта частина вiдзначаСФ посилення "iдейноi конфронтацii в середовищi художньоi iнтелiгенцii");
поступ мистецтва вiдбуваСФться в горнилi протистоянь, творчого утвердження;
"дискусii, боротьба думок утверджуються як новi демократичнi форми побутування мистецтва".
Вж Мистецтво театру носить колективний характер. З найдавнiших часiв у створеннi вистави брали участь не тiльки актори, але i драматурги, якi пишуть для театру iенарii чи драми. У наш час, з XIX столiття, в театрi з'являСФться ще одна значна фiгура - режисер, тобто людина, що органiзуСФ виставу як певне цiле. А театр XX столiття вже однозначно називають режисерським. Як i чому театр стаСФ "великим", "знаменитим", пам'ять про якого зберiгаСФться в столiттях i триваСФ до цих пiр? "асне, що в театрi знайти одну-СФдину ознаку популярностi i величi надзвичайно важко. Велич Театру, може визначатися абсолютно рiзними принципами: вiдмiннiсть античного театру не пiдлягаСФ нiякому сумнiву i тому, що ми досi можемо споглядати його грандiознi руiни, i тому, що античнiсть дала свiтовi тi зразки театрального мистецтва, до яких не раз повертався свiтовий театр в рiзнi епохи свого iснування. Великi i малi, iснуючi кiлька столiть i вмираючi через кiлька сезонiв, традицiйнi та експериментальнi, камернi та фестивальнi, народнi та богемнi, народженi катастрофами i катаклiзмами iсторii (як театри революцiйних епох), створенi приватними власниками (як театри крiпаки) - всi вони залишилися в пам'ятi культури i iсторii перш за все тому, що являли собою особливе художнСФ цiле, що вiдiгравали в них видатнi актори та вистави ставили видатнi режисери. Коли ми говоримо "театр Пiтера Брука", то, звичайно ж, маСФмо на увазi не театральну будiвлю, а той особливий стиль вистав, поставлених цим режисером у рiзних краiнах свiту i на рiзних iенiчних майданчиках.
У XX столiттi прийнято з iм'ям режисера пов'язувати особливий, лише йому притаманний, "тип театру". Коли ми говоримо про театр комедii дель арте, то також маСФмо на увазi не театральну будiвлю, але специфiчне, зi своiми законами театральну виставу. Отже, пiд назвою "великий театр" може ховатися i знаменита особистiсть, яка створила цей театр, i талановитий автор драматичних творiв, i окремий актор, який створив унiкальну театральну трупу, i тисячолiтня традицiя, що стоiть на вартi незмiнностi типу театральноi вистави, i, нарештi, безпосередньо театри, що мають свiй постiйний театральний будинок ось вже декiлька столiть (як "Ла Скала" або Великий театр).
Соцiологiя театру як соцiологiя митця фiксуСФ важливу позитивну залежнiсть розвитку таланту служителiв Мельпомени вiд iх творчих занять iншими видами мистецтва, що СФ iх природною школою творчого зростання i вiдповiдаСФ синтетичнiй природi театральноi дiяльностi. Ця творча рiзнобiчнiсть особливо характерна для провiдних акторiв як на початку iхньоi кар'СФри (в минулому), так i тепер. Соцiально гострою i важливою для театру СФ проблема плинностi кадрiв, високоi професiйноi мобiльностi, об'СФктивно необхiдноi для пошуку адекватностi своСФму таланту творчоi атмосфери. Тому близько третини провiдних акторiв хотiли б працювати в iншому театрi.
Така висока потреба в рiзнобiчному творчому спiлкуваннi сприяСФ збагаченню на особистiсному рiвнi театрального мистецтва досвiдом iнших видiв мистецтва. Не менш значними за регулярнiстю СФ iхнi творчi зв'язки i спiлкування з iншим полюсом театрального мистецтва - глядачем.
Вж Соцiологiчно важливо видiлити особливу групу глядачiв, творчо i контактно особистiсно найбiльш близьких акторовi, тих, що на основi визнання творчостi актора стали його шанувальниками i друзями. Коло шанувальникiв, як соцiально-художнСФ вiдображення, дзеркало таланту становить серцевину ядра театральноi публiки, яке впливаСФ на формування всього ii складу. Понад третини акторiв постiйно спiлкуються з "колегами по роботi в iнших театрах" та з "товаришами по навчанню", майже чверть (що характерно для художнiх професiй) зберiгаСФ з викладачами за спецiальнiстю творчо-комунiкативнi зв'язки, якi сприяють "вiдлагодженню" майстерностi провiдних акторiв.
Водночас провiднi актори виконують соцiальну художньо-творчу "учительську" роль,