Украiнський театр. Традицii i новацii (особистi враження)
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?му театрi iм. М. Заньковецькоi, де вперше був одягнений на iенi Львова традицiйний народний костюм, i до наших днiв iснуСФ у своiй незмiнностi. Проте, знову ж таки причини труднощiв розвитку цього театру його працiвники вбачають у тому, що театр iм. М. Заньковецькоi, маСФ надто вузький репертуар i тяжiСФ до традицiйностi, тодi як рiвень художньоi культури глядача, як i його театральних потреб, зрiс i часто не знаходить задоволення. Театр надто орiСФнтуСФться на невибагливi смаки i цим обмежуСФ широту своiх художнiх пошукiв.
Вж Виявлена значна залежнiсть соцiально-театральних характеристик вiд художнього рiвня театру. Чим вищий цей рiвень, тим вища мiра задоволеностi працiвникiв театру сукупнiстю умов життя, тим вищий iх оптимiзм в оцiнках рiзних явищ дiйсностi. Наприклад, вистава у Нацiональному театрi iм. М. Заньковецькоi завжди супроводжувався музичним оформленням. "асне починаючи ще з ХРЖХ ст. традицiйнi музичнi iнструменти використовувалися пiд час театральноi вистави. У сучасному театрi спектакль немислимий без яскравого свiтлового оформлення, без використання складноi машинерii. Хоча, справедливостi заради, варто сказати, що вже в середньовiчному театрi будувалися театральнi будiвлi з унiкальними iенiчними машинами.
Нацiональний театр iменi Марii Заньковецькоi у всi часи маСФ своi особливостi, i нескiнченнi експерименти на iенi не змiнили його сутi. Прагматичнi, комерцiйнi установки, типовi для англомовноi культури, не прижилися у Львовi. Театр, як колектив творчих особистостей, з досить великим репертуаром, щорiчно оновлюСФться, але зберiгаСФ "зiрковi" вистави з року в рiк - це явище, типове для нашого мiста.
Цi данi дали змогу описати ряд моделей театрально-художнiх вiдносин, виявити рiвень погодженостi цiльових установок основних учасникiв театрального процесу в управлiнському механiзмi, певну суголоснiсть, СФднiсть спiльноi мети i вимог соцiально-iнституалiзованого суб'СФкта (критика, управлiння, реклама тощо) i безпосереднього партнера театру - публiки.
Вивчення показало значну залежнiсть рiвня художнiх досягнень театру вiд орiСФнтацii його суб'СФктiв на позитивнi соцiально значимi цiлi, на вияв особистiсного ставлення до дiйсностi, усвiдомлення себе i глядача як морально i соцiально вiдповiдальноi особистостi. Трупа високохудожнього театру iм . М. Заньковецькоi значно бiльшою мiрою орiСФнтована у своiй дiяльностi на формування особистостi, на емоцiйне, iнтелектуальне, моральне виховання".
Високий рiвень задоволеностi умовами життя визначаСФться в акторiв провiдних театрiв успiшнiстю основноi професiйноi дiяльностi. Мiж тим в акторiв провiдних театрiв разом iз значною вимогливiстю до себе зростаСФ iнтерес до проблем естетики, мистецтвознавства, удосконалення своСФi професiйноi майстерностi, iм притаманна вища задоволенiсть виконуваною громадською роботою.
Ефективнiсть дiяльностi театру, як свiдчать чисельнi соцiологiчнi дослiдження, значною мiрою залежить вiд реалiзацii творчих потенцiй актора, вiд його соцiального i художнього статусу. У порiвняльних оцiнках митцiв творчих спiлок Украiни соцiальний престиж професii актора оцiнений найнижче. Для акторiв характерним СФ раннiй вибiр професii, переважно мiське культурне середовище (75 % провiдних акторiв - вихiдцi з великих мiст). Чим вищий художньо-професiйний статус актора, тим ширший дiапазон його дiяльностi.
Вж Соцiально-творче становлення актора вiдбуваСФться в дiалектицi процесiв художнього покликання i визнання його таланту. Хоч бiльшiсть провiдних акторiв вважають, що iхнi творчi молодiжнi плани реалiзувались або продовжують реалiзовуватись, проте майже третина мають проблеми в реалiзацii свого покликання.
Увага театру до свого актора - важливий соцiальний стимул його творчостi, достатнiсть якого, однак, визнаСФ лише чверть провiдних акторiв, хоч бiльшiсть iх вважають, що отримали достатнСФ визнання "постiйних глядачiв театру", "колег-акторiв" та "широкоi публiки, громадськостi". Однак для бiльшостi провiдних акторiв таке визнання з боку театральноi критики та адмiнiстрацii театру залишаСФться недостатнiм. РЖснуСФ проблема "своСФчасностi творчого визнання" митця як стимулу його художнього зростання, безперервностi розвитку таланту. ОстаннСФ значною мiрою залежить в театрi вiд творчоi зайнятостi.
Однак театральнi працiвники, реалiстично мислячи, вважають, що в структурi мотивiв художнього освоСФння театру публiкою провiдними СФ мотиви споживацького ставлення до мистецтва, пов'язанi з рекреативними його можливостями, тобто театр тепер задовольняСФ насамперед неспецифiчнi для мистецтва потреби.
Отже, театр не мислимий без актора. Актор - це душа театру, хоча сам по собi "актор" може бути i лялькою (як у театрах лялькових), його особа може приховувати маска (як у театрах античних чи традицiйних схiдних), може тiльки спiвати або тiльки говорити (як у театрах оперних або драматичних), може, нарештi, просто мовчати (як у театрi пантомiми). Але все це рiзноманiтнiсть театрiв все ж об'СФднано мистецтвом живоi людини. Протягом столiть це мистецтво весь час змiнювалося, весь час йшла боротьба мiж раз-ними стилями гри, iнодi навiть у межах однiСФi вистави, на однiй iенiчному майданчику.
РЖ ця честолюбна боротьба талантiв пронизуСФ драматизмом iсторiю украiнського театру. Хтось не витримував i поступався. Однi поколiння зi своiми уявленнями про театральному мистецтвi змiнювали iншi, вплiтаючи щоразу унiкальнi "фарби" в м