Украiнський правопис
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Shura19@yandex.ru
1. Украiнський правопис, його iсторiя та сучасний стан. Основнi змiни i доповнення у V виданнi тАЬУкраiнського правописутАЭ.
ПРАВОПИС - сукупнiсть загальновизнаних i загальнообовязкових правил, що встановлюють способи передачi мови на письмi. Правопис охоплюСФ орфографiю та пунктуацiю. Як правило, складаСФться iсторично, вiдбиваючи давнi традицii або новi тенденцii в передачi звукiв, слiв i форм, що виявляються в кожнiй писемнiй мовi на рiзних етапах ii розвитку.
Украiнський правопис сформувався на основi правописних традицiй давньоруськоi мови, що ТСрунтувалися на фонетичному принципi, за яким написання маСФ вiдбивати вимову. Засади давньоруського правопису використовувалися в украiнськiй писемностi 14-16 ст. У кiн. 16 - на поч. 17 ст. в украiнському правописi усталився iсторико-етимологiчний принцип, який зберiгався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст. в ньому формуються новi традицii, повязанi з переозвученням лiтер алфавiту вiдповiдно до живоi украiнськоi вимови. Наприклад, за iсторичною традицiСФю зберiгалася лiтера ъ там, де у вимовi звучав i, зокрема й на мiii о, е в новозакритих складах (вънъ, жънка, тълько) у творах РЖвана Некрашевича, цiСФю ж лiтерою передавався звук i будь-якого походження в Лiтописi Грабянки 1710, iнодi для цього звука паралельно з ъ вживалася й лiтера и (априля, потимъ, тилко), наприклад, у Лiтописi Величка 1720 i т. п.
За iсторико-етимологычним принципом двома лiтерами - ы, и, якi читалися однаково, передавався i голосний и (<ы, i), що призводило на практицi до плутання цих лiтер i в iнших позицiях (наприклад, у Лiтописi Величка: бытва, бытий, але димъ, новими, сина). РЖсторико-етимологiчного принципу стихiйно дотримувався i РЖ. Котляревський, який започаткував процес формування новоi украiнськоi лiтературноi мови, та видавець його творiв М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спiльною з росiйською, але з вiдмiнною вiд неi вимовою деяких лiтер. Вибiр лiтери для передавання на письмi конкретного звука визначався його походженням, через що, наприклад, звук и(ы, i) передавався лiтерами и, i, ы; звук i (ъ) лiтерою ъ; i (< о, е в новозакритих складах) - лiтерами и, i; звук е - лiтерами е (пiсля приголосного), э (на початку слова i пiсля голосного);мякiсть попереднього приголосного перед е i йотацiя звука е не позначалися; подовження мяких приголосних в iменниках середнього роду не передавалося; лiтери ь, ъ вживалися у функцii сучасного апострофа; у кiнцi слiв послiдовно зберiгалося написання лiтери ъ i т. iн. Докладнiше опрацював i теоретично обТСрунтував принципи iсторико-етимологiчного правопису М. Максимович.
Вiд початку 19 ст. в украiнськiй мовi поширюСФться фонетичний (фонематичний) правопис, принцип якого позначення однiСФю лiтерою однiСФi фонеми. Першу спробу закрiпити цей правопис зробив О. Павловський у Грамматике малороссiйскаго наръчiя (1818). Тут до абетки введено лiтеру i на позначення звука i незалежно вiд його походження, але йотацiя його на письмi не зазначалася; звук и позначався лiтерою ы, а лiтеру и вилучено з абетки; лiтера ъ вживалася замiсть сучасного СФ; згiдно з традицiСФю, замiсть нинiшнього апострофа вживався ь, у кiнцi слiв пiсля приголосних зберiгався ъ; закiнчення дiСФслiв -ться, -шся передавалися згiдно з вимовою як -цьця, -сся.
Нову тенденцiю до фонетизацii украiнського правопису пiдтримали в 1-й половинi 19 ст. харкiвськi письменники П. Гулак-Артемовський, за безпосередньою участю якого було створено новий (слобожанський) правопис, а також Г. Квiтка-Основяненко, РД. Гребiнка, С. Писаревський та iн. Засадою слобожанського варiанта правопису було - писати так, як вимовляСФться, з послiдовним використанням i дотриманням вимови лiтер росiйського алфавiту. Згiдно з цим правописом звук i передавався лiтерами и (мiж приголосними) та i (перед голосним та й): витер, гарни, сино, сiю, твiй. Звук и лiтерою ы: сын, сыла, ходылы. ъ писали тiльки пiсля мяких приголосних на позначення звука СФ: житиъ, синъ. Йотоване о та мякiсть попереднього приголосного перед о передавали лiтерою e: eго, синeго. Звук е лiтерою е, а iнодi э(поэть). У функцii сучасного апострофа вживались лiтери ь та ъ або не писалося жодного знака: пъять, вьяжугь, пять. Знак ъ залишився також у кiнцi слiв: панъ, свитъ i т. п. ДiСФслiвнi закiнчення -ться, -шся передавалися то фонетизовано (-тця, -цця, -сся), то за етимологiчним принципом (-ться, -тся, -шся);збираютця, умываюцця, ховаться, ховатся, бьесся, учышся. Написання деяких iншомовних слiв фонетизувалося згiдно з дiалектною вимовою: Хранцiя, парахвыя. Рiзнi письменники вносили до цього правопису iндивiдуальнi, змiни й доповнення, що розхитувало його систему. У 2-й пол. 19 ст. вiн вийшов з ужитку.
Послiдовником фонетичного пiдходу до орфографii виступив О. Корсун в альманасi Снiпь (1841), де вiн, дотримуючись у цiлому слобожанського правопису, запровадив для позначення звука i незалежно вiд його походження латинську лiтеру j, а лiтеру и - замiсть двох давнiх лiтер ы та и. Фонетичний правопис пiдтримав також О. Бодянський, поСФднавши його з iсторико-етимологiчним принципом РЖ. Котляревського i фонетичним - слобожанським правописом. Наприклад, за етимологiчною ознакою вживалися ъ