Украiнський правопис
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
я ним аж до 1940. На Закарпаттi в 2040-х рр. iснував правопис панькевичiвка.
У серединi 19 ст. в Галичинi робилися спроби латинiзацii украiнського алфавiту. Пiсля здобуття Украiною незалежностi Центральна Рада 17 сiчня 1918 видала Головнi правила украiнського правопису, але вони не встигли впровадитися в практику. У травнi 1919 Украiнська Академiя наук схвалила Найголовнiшi правила украiнського правопису (вид. 1921), якi стали основою всiх наступних правописiв. Новий правопис, затверджений РНК УСРР 1928 (т. з. скрипникiвський), передбачав, зокрема, лiтеру г для iншомовних слiв, запозичених пiсля 1860, позначення мякостi iншомовного л (аероплян, бльокада, блюза) та iн. У 1933 цей правопис було переглянуто i значно перероблено (вилучено лiтеру г, змiнено правило вживання роду в деяких iншомовних словах, скасовано помякшення iншомовного л тощо).
В кiнцi 30-х рр. постало питання про нове врегулювання украiнського правопису. Новий проект украiнського правопису за редакцiСФю М. Грунського, пiдготовлений у 1940, через воСФннi обставини не було прийнято. Пiсля деяких уточнень i виправлень у 1946 вийшов Украiнський правопис, а в 1960 - його 2-е, доповнене й виправлене РЖ видання. ТретСФ видання Украiнського правопису 1990 базуСФться, як i попереднi, на фонематичному принципi, який доповнюСФться морфологiчним (унiфiковане написання префiксiв, коренiв, суфiксiв i закiнчень незалежно вiд iхнiх позицiй в словi i впливiв асимiляцiйно-дисимiляцiйних процесiв), традицiйно-iсторичним (подвiйна функцiя лiтер я, ю, СФ, вживання лiтери щ) i диференцiйним (написання великоi лiтери в словах, написання слiв разом, окремо i через дефiс) принципами. У ньому вiдновлено лiтеру г, дещо змiнено вживання лiтер i та й у власних iншомовних назвах тощо. Виправлене i доповнене 4-е видання Украiнського правопису 1993 iстотно не вiдрiзняСФться вiд попереднього, але в ньому поширено правило передавання iншомовного i через и пiсля девятки на низку власних назв, розширено сферу використання закiнчень -у(ю) в родовому вiдмiнку iменникiв II вiдмiни, уточнено правило написання складних слiв тощо.
За офiцiйною нумерацiСФю редакцiя 1993 року СФ четвертим виданням; попереднi датовано 1946, 1960 та 1990 роками. Тобто до вiйни ми офiцiйного правопису нiбито не мали зовсiм. Але ж нi: бачимо фотографii титулiв дискусiйних видань 1918 й 1919 рокiв та офiцiйних видань 1921, 1926 (проект), 1928, 1929 (коментоване видання Олекси Синявського), 1933 та 1938 рокiв. Просто 1960 року чергове видання оголосили другим, редакцiя 1946-го автоматично стала першою, а всi попереднi невиданнями. Про правопис 1928 року дехто трохи чув: це ж саме той, що його називають то дiяспорним та галицьким, то харкiвським та скрипникiвкою за вибором епiтета можна одразу зясувати, в кого яке щодо нього наставлення. Але що ж то за редакцii 1933 та 1938 рокiв? РЖ що ж то за засiдання правописноi комiсii 1943 року пiд щойно звiльненим вiд нiмцiв Харковом, за участи найвищих партiйних керiвникiв? Мабуть, недарма ця проблема знов i знов постаСФ так гостро, мабуть, не завжди i не лише науковi чинники були в ii розглядi визначальними.
Про словникарськi проблеми, повязанi з недосконалiстю чинноi редакцii правопису 93 року [УП-93] i недоопрацьованiстю термiнологiчного питання у новому Проектi вже було сказано немало. Праця над великим (близько 120 тисяч гасел) термiнологiчним словником повязана з потребою дати користувачевi нормативне написання довжелезних спискiв слiв, зокрема новотворiв, що iх поява неодмiнно супроводжуСФ розвиток науки. Деякi термiни мають вкрай обмежене застосування, до загальномовних словникiв вони нiколи не потраплять, проте у фаховому термiнологiчному словнику iх треба давати неодмiнно й насамперед. РеСФстр природничого словника концентруСФ в собi найскладнiшi правописнi проблеми, як збiльшувальне скло виявляСФ дискусiйнi моменти, суперечностi, хиби, недоопрацьованi чи загалом невисвiтленi питання. Брак чiтко й несуперечливо сформульованих правописних норм катастрофiчно гальмуСФ роботу, а стан невизначеностi, що триваСФ вже понад десять рокiв, ускладнюСФ навiть простi проблеми й робить нерозвязними трохи складнiшi. Про найскладнiшi годi й говорити: суцiльний глухий кут. А по виходi друком словникiв наш головний бiль вiдгукнеться у головах користувачiв.
Отож, чи зможе стати засобом проти нього нова редакцiя правопису?
Перше, що шукаСФш, розгорнувши Проект абетка. Чи повернено знак мякшення на його логiчну останню позицiю? Адже безглуздiсть перенесення його 1990 року на iнше мiiе вже всiм очевидна, треба просто виправити помилку. У Проектi вiн стоiть пiсля щ. Словникарi хай собi далi сперечаються, де ставити той клятий знак, i щораз переналаштовують сортувальнi програми у своiх компютерах. Зате маСФмо унiкальний, вартий вiдзначення в книзi Г[СЮ]iн(н)ес(с)а винахiд: правопис без абетки.
Передмова дослiвно така сама, як передмова до УП-93, крiм останнiх двох абзацiв iз даними про те, хто нову редакцiю готував. Не змiнено навiть фразу якщо брати до уваги графiку, то украiнський правопис бере свiй початок вiд кiнця минулого тисячолiття (в обох виданнях на с. 3). Якщо 1993 року таке твердження датувало початок украiнського правопису кiнцем десятого сторiччя, то року 2003 воно спрямовуСФ читача до новоi iнтерпретацii, поданоi в статтi проф. Русанiвського, де iз чотирьох перiодiв розвитку украiнського правопису, що iх розглядаСФ проф. Нiмчук, реальним визнан