Украiнський правопис
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
е допущено, крiм кiлькох екзотичних транслiтерацiй. Дозволено, правда, варiантну вимову у власних назвах, проте якщо читач уперше бачить власну назву транслiтерованою, звiдки йому знати, де там в оригiналi g, а де h?
Буквосполуку th в словах грецького походження маСФмо передавати залежно вiд узвичаСФного засвоСФння, тобто за приписами УП-33 та пiзнiших поправок згiдно з запозиченням вiдповiдних слiв у росiйськiй мовi. Приклади вiдомi, нiчого нового. Всi суперечностi збережено.
РЖз тяжкою душею, не сподiваючися вже дiстати чiтку вiдповiдь хоч на одне запитання, дивимося роздiл про власнi назви та похiднi вiд них слова (у фiзичнiй термiнологii таких, за традицiСФю, тисячi). Отже, 91, п.3. ЧитаСФмо: ПодвоСФнi приголоснi, як правило, зберiгаються у власних назвах, а також здебiльшого в утворених вiд них похiдних словах. Добре, будемо подвоювати нема ради. Принаймнi, попри як правило та здебiльшого, менш-бiльш чiтке формулювання. РЖ можна не порушувати всесвiтню традицiю й однаково писати термiни та прiзвища науковцiв, що вiд них цi термiни дiстали назву. Проте далi бачимо: але не завжди (то коли???), i низка прикладiв: ват (вiд Ватт), бекерель (Беккерель), бесемерiвський (Бессемер), гаус (Гаусс), , максвел (Максвелл). Але чому винятком СФ саме цi фiзичнi термiни? Мало того, що СЮаус(с)овi (Gauss) змiнили першу лiтеру, то треба ще й зробити виняток з подвоСФнням. Але ж як тепер писати г[i]аус(с)iа[я]н, г[i]аус(с)оiда тощо? А максвел(л)iа[я]н? А бес(с)емерування?
Далi все так само. Всi суперечностi збережено з подиву гiдною послiдовнiстю. МаСФмо матерiя, але матерiал. Знову бачимо Дiзель дизель (а як з iншими подiбними термiнами?). Трохи смiшно (крiзь сльози), що за традицiСФю треба писати Фрейд (Freud), тодi як в усiх украiнських перекладах цього автора бачимо лише Фройд. Але до чого тут украiнськi переклади й украiнськi традицii.
Отже, могила мишу породила. Проект нiчого нового порiвняно з УП-93 не мiстить i жодних проблем не розвязуСФ.
2. Етапи пiдготовки до публiчного виступу.
Публiчний виступ - це усне монологiчне висловлення з метою надання впливу на аудиторiю. У сферi дiлового спiлкування найбiльше часто використовуються такi жанри, як доповiдь, iнформацiйна, привiтальна i торгова мова.
В основi класичноi схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапiв:
- Добiр необхiдного матерiалу, змiсту публiчного виступу;
- Складання плану, розподiл зiбраного матерiалу в необхiднiй логiчнiй послiдовностi;
- Словесне вираження, лiтературна обробка мови;
- Завчання, запамятовування тексту;
- Проголошення.
Сьогоднi в ораторськiй дiяльностi видiляють 3 основних етапи: докомунiкативний, комунiкативний i пiслякомунiкативний. Кожний з етапiв мiстить перелiк конкретних дiй, якi можна представити у виглядi таблицi:
ДокомунiкативнийКомунiкативнийПiслякомунiкативний1.Визначення теми i мети виступу.Проголошення промови.Аналiз промови.2.Оцiнка аудиторii i обстановки.Вiдповiдi на питання, ведення полемiки.3.Пiдбiр матерiалу.4.Вироблення тексту.5.Репетицiя.
Пiдготовка до будь-якого ораторського монологу починаСФться з визначення його теми i мети. Тему визначаСФ або сам автор, або тi, хто запрошуСФ його виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чiткою, по можливостi короткою. Вона повинна вiдбивати змiст промови i привертати увагу слухачiв (Наприклад: "Чи потрiбнi нам атомнi електростанцii?", "Стан охорони працi i технiки безпеки в цеху № 5", "ПРО пiдготовку до проведення сертифiкацii виробiв". При розробцi повiстки для нарад необхiдно особливу увагу звертати на формулювання тем доповiдей i повiдомлень. Теми повиннi орiСФнтувати людей на участь в обговореннi конкретних проблем. Тому доцiльно "розшифровувати" пункт порядку денного "Рiзне", "ПРО рiзне" - людина буде мати можливiсть заздалегiдь пiдготувати i продумати свiй виступ. Деякi промови не мають назв: привiтальна, мiтингова й iншi.
Приступаючи до розробки тексту, необхiдно визначити мету виступу. Виступаючий повинен ясно представляти, якоi реакцii вiн домагаСФться. Основнi цiлi публiчного монологу - повiдомлення i вплив. Оратор може поставити задачу iнформувати слухачiв, дати певнi вiдомостi. Або вiн розраховуСФ схвилювати аудиторiю, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами iх поведiнки, тобто призиваСФ до будь-яких дiй. Часто цi цiлi перехрещуються, сполучаються в одному виступi. Своi цiлi i задачi варто повiдомити слухачам.
Важливо оцiнити склад майбутньоi аудиторii, заздалегiдь настроiтися на своiх слухачiв, з огляду на такi фактори: освiтнiй рiвень, напрямок освiти (гуманiтарна, технiчна ...), пiзнавальнi iнтереси, стать, вiк, ставлення до теми i до оратора.
Завжди легше говорити, звертаючись до однорiдного (гомогенного) складу (дилетанти, фахiвцi, колеги, студенти, люди однакових полiтичних поглядiв i т.д.). Нiж однорiднiше аудиторiя, тим однодушнiша реакцiя на виступ.
Звертаючись до молодi, не можна загравати, лестити, повчати, дорiкати в незнаннi, некомпетентностi, пiдкреслювати свою перевагу, ухилятися вiд гострих проблем i питань.
Перед слухачами з високим рiвнем професiйноi чи науковоi пiдготовки не можна виступати, якщо немаСФ нових поглядiв, пiдходiв до рiшення проблеми, не можна допускати повтори, тривiальнi судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися вiд сутi проблеми.
У неоднорiднiй (гетерогеннiй) аудит