Украiнський правопис
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
, ъ, але звук и незалежно вiд його походження передавався однiСФю лiтерою ы, звук i лiтерами и та i, фонетизувалося написання окремих дiалектних слiв. Переважно фонетичний правопис iз збереженням окремих традицiйних елементiв (ъ у кiнцi слiв, спорадичний ъ для голосного i, e пiсля мякого приголосного перед о тощо) користувався i Т. Шевченко.
У серед. 19 ст. фонетичний принцип пiдтримували РЖ. Бецький, А. Метлинський. Крайню позицiю у фонетизацii орфографii зайняв М. Гатцук, який розробив оригiнальний проект правопису з численними дiакритичними знаками, якi б вiдбивали на письмi всi дiалектичнi особливостi украiнськоi мови. У 1861 вiн запропонував перейти вiд гражданського шрифту до кирилицi старокиiвськоi редакцii i видрукував таким чином свою Украiнську абетку. Принципово не вiдрiзнявся вiд правопису М. Гатцука фонетичний правопис К. Шейковського (1859), у якому було менше дiакритичних знакiв, але використовувалися лiтери ы, э.
Значно популярнiшою виявилась орфографiчна система, що ii розробив П. Кулiш у кiн. 50-х рр. 19 ст. Проте кулiшiвка вiдзначалася прагненням до зайвоi фонетизацii правопису дiСФслiв, закiнчень -ться, -шся, вiдмовою вiд наявних у попереднiх правописах сполучень йо, ьо на користь лiтери e, вiдсутнiстю лiтери для йотованого е (у попереднiх правописах уже вживалася лiтера СФ), збереженням знака ъ у кiнцi слова пiсля приголосних тощо. Цi недолiки значною мiрою були усуненi в правописi Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства (1873), спiвавторами якого були П. Житецький та К. Михальчук. З iхньоi iнiцiативи до кулiшiвки було внесено змiни: йотований звук i вперше став позначатися лiтерою i, йотований е лiтерою СФ, у кiнцi слова перестав вживатися ъ, вибуховий г передавався не латинською лiтерою g, а буквосполученням кг. Але у звязку з Емським актом 1876 цей правопис було заборонено.
Вiд 1876 до 1905 на Схiднiй Украiнi всю украiнську лiтературу друкували росiйською абеткою згiдно з росiйським правописом (в середовищi украiнськоi iнтелiгенцii вiн дiстав iронiчну назву ярижка). Лише пiсля 1905 знову зявилася можливiсть книгодрукування украiнською мовою, у звязку з чим стала актуальною i проблема правопису. Усi книжки, украiнськi газети й журнали, що виходили в Надднiпрянськiй Украiнi 1905-14рр., друкувалися трохи видозмiненою кулiшiвкою, спопуляризованою шкiльними пiдручниками i Словарем украiнськоi мови за редакцiСФю Б. Грiнченка. Серед нових особливостей цього правопису вживання лiтери г на позначення вибухового g, позначення мякостi кiнцевого р, закiнчення и в родовому вiдмiнку однини iменникiв жiночого роду на приголосний, написання и на початку слова перед н (инiй, инший) тощо.
У Захiднiй Украiнi (Схiдна Галичина, Буковина, Закарпаття) на поч. 19 ст. вживали за традицiСФю старословянську кириличну азбуку i користувалися старим консервативним iсторико-етимологiчним правописом, офiцiйно визнаним у школах та книговидавничiй практицi. Проте цей принцип постiйно порушувався. Так, звук i передавався лiтерами i, и, о, е, ъ, змiшувалися лiтери ы, и, л - в у кiнцi слiв, вживалися численнi дiакритичнi знаки. Першу спробу фонетичного правопису за принципом пиши, як чуСФш, а читай, як видиш у Захiднiй Украiнi зробили М. Шашкевич, РЖ. Вагилевич та Я. Головацький у виданому 1837 гражданським шрифтом лiтературному альманасi Русалка Днiстровая. Згiдно з цим правописом, лiтера i послiдовно вживалася на позначення звука i (< о, е в новозакритих складах), лiтери о, е для звукiв о, е. Уперше вводилося буквосполучення йо на позначення йотованого о та ьо на позначення мякостi попереднього приголосного перед о, запроваджено в гражданську азбуку лiтеру СФ для позначення мякостi попереднього приголосного та передачi йотованого е. Традицiйною лiтерою ъ передавали голосний i (< ъ) та йотований i. До абетки було введено нову лiтеру (нескладове у) i вилучено зайвi лiтери ы, ъ. Роздiльна вимова губних з наступним йотованим не позначалася (бю, пСФ), вибуховий g позначався лiтерою г, закiнчення дiСФслiв -ться передавалося через т-ся, частка -ся з усiма дiСФсловами писалася через дефiс. Альманах Русалка Днiстровая був конфiскований австро-угорським урядом, i цей правопис не поширився в Галичинi. Проте пiзнiше його було використано у Схiднiй Украiнi, зокрема запозичено сполучення йо, ьо та лiтеру СФ.
У 60-80-х рр. 19 ст. у Захiднiй Украiнi користувалися двома правописами: iсторико-етимологiчним М. Максимовича (москвофiли) i фонетичним П. Кулiша (народовцi). Мiж прихильниками обох правописiв (етимологii i фонетики) велася боротьба, яка закiнчилася аж у кiн. 19 ст. перемогою прихильникiв фонетичного правопису. У кiн. 70-х рр. у Галичинi до кулiшiвки долучився i фонетичний правопис М. Драгоманова драгоманiвка. Позицii фонетистiв значно змiцнiли пiсля виходу 1886 Малоруско-нiмецького словаря РД. Желехiвського, надрукованого фонетичною орфографiСФю, пристосованою автором до особливостей украiнськоi мови в Галичинi. Цей правопис, вiдомий пiд назвою желехiвка, набув значного поширення, з 1893 вiн запроваджений у шкiльному навчаннi й визнавався як СФдиний офiцiйний аж до 1922, а деякi твори друкувалис