Украiнське бароко як явище свiтовоi культури
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
нiмiв, алюзiй, символiв, розгорнутих метафор, гiпербол.
Так, вчена украiнська поезiя XVII ст. була розрахована на елiтну, тодi освiчену, частину суспiльства. Належати до кола ерудованих було престижно, та й латинопольська освiта колегiумiв та гiмназiй вже принесла своi першi плоди. Умовно-мiфологiчне мислення поетiв, що зросли на латино-польських книжках - на Цицеронi, Титi Лiвii, Тацитi, не могло бути зрозумiлим для всiх. Йому належало спочатку стати надбанням вузького кола iнтелектуалiв. Вмiння читати вiршi-лабiринти або розгадувати всiлякi поетичнi ребуси не було дурницею. Воно прищеплювало сучасникам смак до високоi поетичноi умовностi, що СФ важливою рисою художньоi культури. Коли поет того часу говорив, скажiмо, про Христа чи Олександра Македонського, згадував море чи хлiб, вiн не мав на увазi цих осiб чи цi речi. Це були певнi словеснi знаки, за якими стояли поетичнi реальностi.
Звичайно, вчена поезiя XVII-XVIII столiть сформувала i якийсь новий тип лiтературноi творчостi - iнтелектуальну гру, змагання у дотепностi. Однак поезiя, яка ставала предметом iнтелектуальноi розваги, мусила мати якесь серйозне виправдання, адже нею захоплювалося цiле поколiння лiтераторiв. Вiд них вибудовують мiсток до таких майстрiв XX ст., як француз Г. Аполлiнер, украiнець М. Семенко та чех В. Гавел. Фiгурнi вiршi, або, як iх назвав украiнський поет, "поезомалярство", започаткованi елiтарною бароковою поезiСФю Украiни XVII ст., були надовго забутi.
Проте поезiя загадки виявляСФться не лише в абсурдистськiй грi лiтерами, зображеннями, словами. Значно сильнiшi естетичнi почуття викликають тi речi, що мiстять в собi принципову незбагненнiсть. У вiршi-загадцi про сон Довгалевський пише: "Хто я такий, то не знаСФ нiхто, хiба очi закриСФ". Такi загадки говорять нам про iснування великоi кiлькостi незбагненних речей i наводять на думку про iлюзорнiсть тiСФi "розумноi реальностi", яка доступна нашому здоровому глуздовi. РЖ тут барокова загадковiсть переходить у свiт тривожних роздумiв про сенс буття i про вiчнi загадки природи, що можна вважати "передвитоками" романтизму.
Серед украiнських iнтелектуальних поетiв - був Лазар Баранович, котрий вiддавав своi сили для того, щоб побачити Украiну колись в колi цивiлiзованих СФвропейських краiн. Лiтература, як вважав вiн, не менш дiйовий засiб самоутвердження нацii, нiж козацька зброя. У творчостi як самого Л. Барановича, так i його учнiв ми знаходимо i твори яскраво вираженого соцiально-полiтичного звучання, що було природно для поколiння, змученого нескiнченними вiйнами й розбратом серед самих украiнцiв. Час Руiни самим Л. Барановичем втiлюСФться в образi бурi, що ось-ось потопить корабель Украiни. Водночас i у формальних експериментах елiтарноi поезii поети-чернiгiвцi не бачили нiчого страшного, бо вони прагнули засвiдчити своСФ вмiння мислити витончено i вишукано. Гострота розуму, блиск метафор, парадоксiв свiдчили про належнiсть до СФвропейськоi культури, а украiнець того часу напевне почувався СФвропейцем, не страждаючи комплексом неповноцiнностi й провiнцiалiзму. РЖ в цьому теж виявлявся патрiотом.
Письменники-демократи XIX столiття були переконанi, що КиСФво-Могилянська колегiя псувала поетичний смак своiх вихованцiв i плодила безнадiйно сiру й мертву поезiю. Певною мiрою це так, коли йдеться про тих вчених, поетiв, що свято вiрили у взiрцi й норми i писали згiдно з академiчними правилами. Поезiя була для них не станом душi, а засобом пропаганди християнських iдей. Такi "правильнi" дидактичнi вiршi писав у 1660-х роках ректор колегii, майбутнiй митрополит Варлаам Ясинський. Тому не дивно, що саме вiн не сприймав твори тих авторiв, що керувались натхненням. Вони гуртувалися навколо Л. Барановича, який свого часу й сам викладав поетику в Киiвськiй академii, але як поет з часом вiдходив вiд неi все далi, бо писав дивнi, не всiм зрозумiлi вiршi, творячи свiт якоiсь естетизованоi мiстики.
Водночас був вiдчутний й реалiстичнi тенденцii у Данила Братковського, мандрiвного дяка Петра Гученського-Поповича i поета-ченця Климентiя ЗiновiСФва, цiлковито заклопотаних справами "цього свiту". Укладений рукописний збiрник К. ЗiновiСФва мiстить 370 вiршiв, написаних розмовною украiнською мовою, пройнятих симпатiСФю до людей працi, народного побуту i звичаiв. Реальними рисами буденностi, здоровим гумором пройнятi вiршi-травестii, автори яких - мандрiвнi студенти, бурсаки (подiбнi до СФвропейських вагантiв) - пристосовували бiблiйнi сюжетнi схеми до повсякденного життя. Пишуться i "Свiтськi пiснi", де домiнують мотиви сирiтства, гiркоi долi i несправедливостi (О. Падальський, РЖ. Бачинський), а любовна лiрика позбавляСФться поступово дидактизму i моралiзаторства, стаСФ щирiшою й безпосереднiшою (РЖ. Пашковський, Ю. Добриловський).
Висновок
Отож, бачимо, що украiнська культура бароко досить феноменальне явище в всесвiтнiй культурi. Воно маСФ своi особливостi, котрими бiльше нiхто не володiСФ. Козацьке бароко - взагалi виняткове, жоднiй краiнi не вдалося так трансформувати та перекласти на свою мову стиль. Крiм того, вiн доповнився украiнським колоритом, своiми фарбами. Украiнське мистецтво iконопису ж являСФ собою нацiонально-iндивiдуалiзоване явище в СФвропейськiй iсторii. Украiнськi iконопиii пiдтримували нацiональнi iдеi, використовуючи нововведення Заходу, зберiгаючи мистецький досвiд i народнi живописнi традицii. Однак вплив стильових ознак новоi епохи призвiв до змiни середньовiчних iконописних к