Украiнська республiка в часи Центральноi Ради
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат
На тему: Украiнська республiка в часи Центральноi Ради
Украiнська республiка в часи Центральноi Ради
Перша свiтова вiйна значно загострила полiтичнi, соцiально-економiчнi суперечностi в Росii, радикалiзувала народнi маси. Все це та ще й вiйськовi невдачi на фронтi прискорили вибух революцii у лютому 1917 року. Соцiально-полiтичнi обставини докорiнно змiнилися, самодержавний режим був знищений, влада в росiйськiй державi перейшла до Тимчасового уряду.
Питання державного самовизначення Украiни з перших днiв Лютневоi революцii привело до виникнення у березнi 1917 р. загальноукраiнського громадсько-полiтичного центру Украiнськоi партii.
Центральноi Ради. До неi ввiйшли представники всiх украiнських партiй, а провiдну роль у нiй вiдiгравали помiркованi лiберали з Товариства украiнських прогресистiв та соцiал-демократи. Президентом Центральноi Ради було обрано Михайла Грушевського добре вiдомого та авторитетного дiяча, котрий повернувся iз заслання. В умовах загальнонацiонального пiднесення i безпорадностi Тимчасового уряду 23 червня Центральна Рада видала Перший Унiверсал, в якому проголосила закладення основ автономного ладу в Украiнi та необхiднiсть вироблення владних законiв. Незабаром був утворений Генеральний Секретарiат - перший уряд автономноi Украiни на чолi з Володимиром Винниченком. Генеральний Секретарiат складався з восьми мiнiстрiв: генеральним писарем став П. Христюк, секретарем вiйськових справ С. Петлюра, мiжнацiональних справ С. РДфремов, фiнансових справ Х. Барановський, земельних справ Б. Мартос, судових справ В. Садовський, харчових справ М. Стасюк, освiтнiх справ РЖ. Стешенко. Крiм безпартiйного Барановського, всi секретарi належали до соцiалiстичноi орiСФнтацii.
16 липня Центральна Рада проголосила Другий Унiверсал, який сповiстив, що питання автономii Украiни мають у подальшому вирiшити Всеросiйськi установчi збори. Тимчасовий уряд погоджувався визнати найвищим органом виконавчоi влади Украiни Генеральний Секретарiат, влада якого поширювалася на пять iз девяти губернiй краю - Киiвську, Полтавську, Волинську, Подiльську та Чернiгiвську. Уряд мав, як передбачалося, з одного боку звiтувати перед Центральною Радою, а з другого затверджуватися Тимчасовим урядом. Таким чином, йдеться поки лише про досить примарну автономiю, але аж нiяк про державний суверенiтет.
Проте навiть таке несмiливе просування до самостiйностi було "пiдкоректоване" вiдхиленням Тимчасовим урядом документу "Основи найвищого управлiння Украiною" та виданням Петроградом "Тимчасовоi iнструкцii Генеральному Секретарiатовi Тимчасового уряду на Украiнi" вiд 17 серпня 1917 року. Вже сама назва пiдкреслюСФ, а подальшi статтi стверджують, що Генеральний Секретарiат СФ органом Тимчасового уряду, а не Центральноi Ради - вищого органу народного представництва в Украiнi. Остання фактично перетворювалася на якийсь дорадчий орган при Генеральному Секретарiатовi, позбавлений законодавчих прав.
Як видно, росiйський уряд на чолi з О. Керенським не мав на думцi дiйсну автономiю Украiни, а, швидше, звичне царське генерал-губернаторство, адже параграфи РЖнструкцii майже скасовували автономiю. Проте незважаючи на такий дискримiнацiйний характер цього документа, Центральна Рада все ж ухвалюСФ, за словами Винниченка, "першу дiйсну i дiСФву Конституцiю Украiни".
Досягши угоди з Тимчасовим урядом Центральна Рада могла тепер братися за управлiння краiною. Однак дуже швидко виявилося, що украiнському уряду гостро бракуСФ волi, умiння управляти державою. Замiсть швидкого вирiшення нагальних проблем, таких як вiдновлення правопорядку, забезпечення мiст продуктами, органiзацiя роботи залiзниць, ефективного розвязання земельного питання, киiвськi урядовцi гаяли час у безкiнечних суперечках про межi своСФi влади.
Захопленi власною революцiйною риторикою, молодi та недосвiдченi украiнськi полiтики намагалися вiдмежуватися вiд старого ладу. Особливо промовистим у цьому вiдношеннi було iх ставлення до вiйськових та чиновникiв. РЖдеологи Центральноi Ради, вiдкинувши готовнiсть прекрасно диiиплiнованих i споряджених вiйськових формувань заприсягти на вiрнiсть Центральнiй Радi, доводили, що революцiя усувала необхiднiсть регулярноi армii. Аналогiчним було iхнСФ ставлення до державних службовцiв, якi були для них уособленням староi гнобительськоi буржуазноi держави, а голова уряду Винниченко назвав iх "найгiршими i найшкiдливiшими людьми". Проте вже незабаром стало зрозумiлим, що управляти краiною без армii та чиновникiв неможливо. По Украiнi ширилась анархiя й безладдя.
Бiльшовицьке збройне повстання в Петроградi змiнило еволюцiйний хiд реформ на кардинально революцiйний, призвело до швидкого розмежування сил в Украiнi. Бiльшовики зосередилися, в основному, в схiдних промислових районах (Донбас, Харкiв). Жовтневий переворот привiв до влади бiльшовицьку партiю на чолi з Володимиром Ленiним, яка ставила собi за мету перебудову соцiально-економiчного життя краiни на комунiстичних засадах. Утвердження радянськоi влади в Украiнi почалося вiдразу пiсля перевороту в Петроградi. У великих мiстах Донбасу та на короткий час ще майже в десяти мiстах Украiни бiльшовики взяли владу без збройноi боротьби. В iнших регiонах краiни соцiальна база бiльшовикiв була слабкою, авторитет не