Украiнська республiка в часи Центральноi Ради
Информация - История
Другие материалы по предмету История
нiсть двох основних опор державностi - боСФздатноi армii та апарату державного управлiння. Не маючи останнього, Центральна Рада не могла утримувати звязки з губернiями та сiльською мiiевiстю, де зосереджувалося найбiльше ii прихильникiв. Не меншоi шкоди завдала й вiдсутнiсть згоди щодо спрямування державного будiвництва, яка з усiСФю драматичнiстю виявилась у гострiй ворожнечi двох провiдних мiнiстрiв уряду Винниченка i Петлюри Якщо останнiй вважав, що слiд придiляти основну увагу утвердженню державних iнститутiв, то перший наполягав на проведеннi радикальних соцiальних перетворень з метою виправдання сподiвань мас.
Однак, на наш погляд, головну причину поразки Центральноi Ради слiд шукати у нерозвиненостi украiнського нацiонального руху. Центральна Рада змушена була розпочинати будiвництво держави ще до завершення процесу формування нацii. Бiльш як двохсотлiтнСФ панування царського режиму в Украiнi вiдклало тяжкий вiдбиток на ментальностi народу, а особливо - його верхiвцi, яка втратила державницький дух. Тому, коли прийшов час творити власну державу, вiдчувався гострий брак компетентних фахiвцiв для органiзацii державного життя в Украiнi. Наявнi ж полiтики були молодими й недосвiдченими, а для деяких з них партiйнi iнтереси подекуди переважали державнi. Це дало пiдстави згодом Винниченку зауважити: "Воiстину, ми за тих часiв були богами, якi бралися з нiчого творити цiлий новий свiт".
В Декларацii про державний суверенiтет Украiни, прийнятiй Верховною Радою тодi ще Украiнськоi РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: Верховна Рада Украiнськоi РСР, виражаючи волю народу Украiни, прагнучи створити демократичне суспiльство, виходячи з потреб всебiчного забезпечення прав i свобод людини, шануючи нацiональнi права всiх народiв, дбаючи про повноцiнний полiтичний, економiчний, соцiальний i духовний розвиток народу Украiни, визнаючи необхiднiсть побудови правовоi держави, маючи на метi утвердити суверенiтет i самоврядування народу Украiни, проголосила державний суверенiтет Украiни як верховенство, самостiйнiсть, повноту i неподiльнiсть влади Республiки в межах ii територii та незалежнiсть i рiвноправнiсть у зовнiшнiх зносинах.
24 серпня 1998р. в Украiнi широко вiдзначалася знаменна дата: сьома рiчниця з дня проголошення ii незалежностi. Пять прожитих рокiв для краiни - строк невеликий. Проте, вiн не тiльки дозволяСФ, але й примушуСФ нас пiдвести деякi пiдсумки. Вже назрiла необхiднiсть осягнути уявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцiнити досягненнi результати i зробити певнi висновки на майбутнСФ [6.22] [1].
Цей ювiлей - добрий привiд для того, щоб всiм нам (украiнському суспiльству) замислитись: а чи у потрiбному напрямку ми рухаСФмося, чи тим шляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились i що ж нам робити далi?
Зараз Украiнi дуже потрiбнi серйозний, неупереджений i критичний аналiз ситуацii, що склалася, чесне викриття причин помилок i невдач, визначення насущних потреб суспiльства, справжнiх цiлей i завдань соцiального розвитку, а також вибiр найкращих засобiв i методiв для iх здiйснення.
Державний суверенiтет - це основа сили держави, його спроможностi ефективно здiйснювати своi функцii. У той же час суверенiтет не може бути основою для антиправових дiй, для сваволi. Наприклад, для того щоб привласнить собi "право вiйни", для одностороннього довiльного припинення iснуючих правових вiдношень, у яких бере участь держава.
Можна також сказати, що Державний суверенiтет - це "незалежнiсть державноi влади вiд всякоi iншоi влади усерединi краiни i поза ii, виражена в ii винятковому, монопольному правi самостiйно i вiльно вирiшувати усi своi справи".
Ця робота - одна з перших спроб з позицiй системного пiдходу розглянути питання про цiлiснiсть Украiни як новоi соцiальноi системи, що виникла у результатi розпаду Союзу РCР у 1991 р. Системний пiдхiд, як методологiчний напрямок у науцi, виходить iз того, що весь оточуючий нас свiт, матерiальний та iдеальний, i будь-який з iснуючих у ньому обСФктiв (процесiв) являСФ собою цiлiсне утворення - систему. Пiд системою звичайно розумiСФться вiдносно вiдокремлена множина взаСФмоповязаних i взаСФмодiючих тим або iншим чином компонентiв (елементiв i частин).
Звертання до цiСФi проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цього послужив очевидний факт: пiсля восьми рокiв свого незалежного iснування, Украiна опинилася на пiку затяжноi, дуже тяжкоi i глибокоi загальносистемноi кризи, що охопила практично всi сторони життя нашого суспiльства. По своiх масштабах i глибинi вона вже обСФктивно наближаСФться до нацiональноi катастрофи.
Проблема законностi СФ однiСФю з центральних у загальнiй теорii держави та права. Важливiсть вказаноi проблеми обумовлена тим, що поняття законностi нерозривно повязане з такими iнститутами й сторонами державно-правового життя суспiльства як функцii держави, правотворчiсть, форми реалiзацii права, демократiя, права, свободи та обовязки особистостi. З науковоi точки зору важливiсть вивчення проблематики законностi полягаСФ в тому, що вона належить до фундаментальних категорiй украiнськоi юридичноi науки та посiдаСФ центральне мiiе в ii понятiйному апаратi, слугуСФ своСФрiдним iнструментом наукового аналiзу, забезпечуСФ органiчну СФднiсть загальнотеоретичних i галузевих наук, втiлення iх результатiв в практичне життя. Особливого значення законнiсть набуваСФ в умовах побудови правовоi держави та громадянського су