Украiнська вiдповiдь на нову iмперську iдеологiю. Кирило-Мефодiiвське братство
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат з iсторii Украiни
на тему: Украiнська вiдповiдь на нову iмперську iдеологiю. Кирило-Мефодiiвське братство
В украiнському нацiональному вiдродженнi 2030-х рокiв не було нiчого такого, що становило б серйозну загрозу для Росiйськоi iмперii. Украiнськi патрiоти лiтератори, збирачi фольклору, укладачi iсторiй та граматик зберiгали лояльнiсть до царя i до Росii, а свою дiяльнiсть на нивi нацiонального вiдродження поСФднували зi службою у росiйських державних установах. Водночас росiйський уряд пiсля польського повстання 18301831 рр. звернув увагу на культурний рух в Украiнi, маючи намiр з його допомогою побороти польськi культурнi й полiтичнi впливи на Правобережжi. Цiй метi було пiдпорядковане призначення першим ректором Киiвського унiверситету Михайла Максимовича. Офiцiйну пiдтримку в Украiнi дiстали iсторичнi дослiдження. 1835 р. у Киiвському унiверситетi був створений Тимчасовий комiтет для дослiдження старовини, а 1837 р. Археологiчний музей. У 1843 р. у КиСФвi засновано Археографiчну комiсiю, у дiяльностi якоi взяло участь чимало украiнських патрiотiв.
Свiдоме використання украiнського руху в своiх утилiтарних цiлях було одним iз проявiв нового курсу в полiтицi Росiйськоi iмперii. До моменту повстання 18301831 рр. Петербург не надавав великого значення нацiональному питанню. Вiд початку XVIII ст. аж до 1820-х рокiв росiйська iмперська модель засновувалася на традицiйному визначеннi громадянства: вiд громадянина вимагалося вiрнопiдданого виконання своiх обовязкiв та безумовноi лояльностi до царя. Його вiросповiдання чи нацiональна приналежнiсть не бралися до уваги. Вiд часiв Петра РЖ аж до Олександра РЖ серед росiйськоi правлячоi елiти було чимало iноземцiв та осiб неросiйського походження (балтiйських нiмцiв, нових украiнських дворян, польських шляхтичiв). Те ж саме стосувалося членiв Росiйськоi академii наук та професорського складу унiверситетiв. Багато з цих iноземцiв пiсля довгих рокiв служби у Петербурзi й Москвi так i не навчилися розмовляти росiйською мовою. У цьому не було потреби: мовою петербурзького двору була французька, а частина провiнцiйного дворянства розмовляла нiмецькою.
Повстання 18301831 рр. на прикладi польськоi шляхти показало, що стара iмперська модель громадянства не СФ надiйною. Тенденцii до замiщення чужинцiв на росiйських дворян в iмперському оточеннi проявилися ще в останнi роки правлiння Олександра РЖ. Але справжньоi сили вони набрали у 30-х роках, за правлiння Миколи РЖ (1825 1855). Головним iдеологом нового курсу став призначений Миколою РЖ на пост мiнiстра народноi освiти граф Сергiй Уваров. Вiн запропонував оперти росiйську державнiсть на три принципи: "самодержавство, православя, народнiсть". Першi два принципи були старими i зрозумiлими, тодi як третiй народнiсть був продиктований модерними захiдними iнтелектуальними впливами. Але як провести цей принцип у державi, де менше половини населення розмовляСФ росiйською мовою? Уваров пропонував розвязати цю проблему простим й ефективним способом русифiкацiСФю другоi половини. Головним засобом для досягнення цiСФi мети повинна була стати русифiкаторська освiтня полiтика. Насамперед треба було замiстити iноземних професорiв i вчителiв росiйськими. Уваров не лише провiв "чистку" професорського складу, а й вiдiбрав молодих i найталановитiших викладачiв для стажування у захiдноСФвропейських унiверситетах, а пiсля завершення стажування просував iх на високi пости.
Украiнськi дiячi були в числi тих, хто скористався з цих реформ. Максимович був призначений ректором у вiцi 30 рокiв за прямим розпорядженням Уварова. РЖншим протеже мiнiстра освiти був РЖзмаiл Срезневський. Вихованцями Максимовича i Срезневського були два провiднi дiячi новоi хвилi украiнського вiдродження Пантелеймон Кулiш та Микола Костомаров.
Велике значення мало витворення iнтелектуального клiмату, в якому могли прорости паростки новоi украiнськоi iдеологii. На момент проведення уваровських реформ iмперський уряд не мав готовоi росiйськоi нацiональноi науки i культури, з допомогою якоi можна було б русифiкувати неросiйське населення чи освiчувати самих росiян. Нова, свiтська росiйська культура, яка вiдрiзнялася вiд традицiйних народно-селянськоi та церковноi культури, почала розвиватися лише у 60-х роках XVIII ст. На початку XIX ст. вона все ще перебувала у стадii формування. До часу правлiння Миколи РЖ нова росiйська, як i нова украiнська, культура була позбавлена офiцiйноi опiки. Росiйський двiр довгий час був космополiтичним, надаючи перевагу захiдноСФвропейським лiтературам i смакам, змiна моделi громадянства з iмперськоi на нацiонально-росiйську неодмiнно передбачала розвиток цiСФi новоi росiйськоi "високоi" культури.
Украiнська i росiйська культури у 30-х роках творили складовi частини одного потоку. Вклад вихiдцiв з Малоросii у формування новоi росiйськоi культури був дуже суттСФвим, тому почасти украiнцi могли вважати цю культуру своСФю власною. Вiдповiдно росiйський двiр теж розглядав украiнську культуру як свою, доки вона не виходила за межi лояльностi до iмперii. Тому пiдпирання росiйськоi культури неминуче означало й розвиток культури украiнськоi. Але чим динамiчнiше розвивалися обидвi культури, тим неможливiшим ставало iхнСФ дальше нерозчленоване спiвiснування. Так, дослiдження в галузi iсторii неминуче висували питання про час виникнення "малоросiв"