Украiнська вiдповiдь на нову iмперську iдеологiю. Кирило-Мефодiiвське братство
Информация - История
Другие материалы по предмету История
оетами. Украiнською мовою, якою розмовляСФ лише "малоросiйська чернь", не можуть писатися твори високоi мистецькоi вартостi. Вiн пророкував цiлковите зникнення цiСФi мови як природний наслiдок входження Украiни в Росiйську iмперiю. На поглядах БСФлiнського сильно позначився вплив фiлософii Гегеля, зокрема його подiл на "iсторичнi" й "неiсторичнi" народи. Здатнiстю творити iсторiю, згiдно з цiСФю фiлософiСФю, володiють тiльки тi народи, якi мають свою державу. Доля ж iнших, "неiсторичних" народiв, якi втратили або ж зовсiм не мали своСФi держави, полягаСФ у цiлковитiй асимiляцii й розчиненнi серед народiв "державних". Фiлософiя Гегеля у поглядах на нацiональне питання була запереченням поглядiв Гердера, i ii трiумфальне поширення на СФвропейському континентi помiтно пiдiрвало позицii романтикiв. Зокрема, вона завдала тяжкого удару украiнськiй справi: вiд 1840-х рокiв усiляка спроба вiдробити "неiсторичну" украiнську нацiю в очах росiйських лiбералiв виглядала як крок назад, що суперечить iсторичному прогресовi.
Але одностайнiсть, з якою росiйськi офiцiйнi, словянофiльськi i прозахiднi iнтелiгентськi кола засудили дiяльнiсть Кирило-Мефодiiвського братства, вiдображала певнi специфiчнi риси формування росiйськоi нацiональноi iдеологii. Гостра реакцiя на вiдмову нацiонально свiдомих украiнцiв стати росiянами була спричинена тим, що самi росiяни не розвязали своСФi власноi проблеми iдентичностi у новiтнiй добi. Як вдало вiдмiтив Р. Шпорлюк, якщо на початку XIX ст. поляки були нацiСФю без держави, то росiяни були державою без нацii. Росiя стала багатонацiональною iмперiСФю ще до того часу, як сформувалася модерна росiйська нацiя. Не так було на Заходi, де творення iмперiй хронологiчно i територiально було вiдокремлене вiд процесу творення нацiональноi держави (як правило, захiднi метрополii i iхнi колонii були роздiленi морями або континентами). Натомiсть росiяни завойовували сусiднi й етнiчно чужi iм народи, не будучи самi певнi, що таке власне "Росiя", а що СФ лише територiями пiд росiйським пануванням. У Росii формування модерноi росiйськоi нацii стримував характер ii полiтичноi системи. На Заходi суспiльство виникало незалежно вiд полiтичноi влади монарха, оскiльки монарх був правителем своiх пiдданих, але не був iхнiм власником. У Росii монархiя мала риси так званоi патрiмонiальноi системи, коли цар був не лише правителем, а й повним власником i розпорядником долi своiх пiдданих. Росiйська династiя виводила своСФ корiння вiд правителiв Киiвськоi Русi, тому вони вважали всi землi, що колись належали iй (в тому числi украiнськi), частиною своСФi iсторичноi спадщини.
"Збирання руських земель" було однiСФю iз навязливих iдей московських царiв i петербурзьких iмператорiв. ПриСФднання, а згодом iнтеграцiя Украiни в Росiйську iмперiю з iхньоi точки зору виглядало як повернення собi втраченоi колись вотчини. Те, що украiнськi землi ранiше входили до складу Великого князiвства Литовського, Польськоi Речi Посполитоi або ж утримували свою полiтичну автономiю i за той час встигли виробити своi культурнi, релiгiйнi i полiтичнi традицii, сприймалося як збочення, зумовленi нiбито примусовим вiддiленням Украiни вiд царя.
Провiднi росiйськi iнтелектуали могли сперечатися про природу росiйськоi нацiональностi, але вони не мали найменшого сумнiву щодо "росiйськостi" украiнських земель, i цей погляд збiгався з офiцiйною позицiСФю росiйського самодержавства. За таких умов спроба Кирило-Мефодiiвського братства утвердити окрему вiд росiйськоi украiнську iдентичнiсть сприймалася всiма колами росiйського суспiльства як нацiональна зрада. Суворе покарання братчикiв стало немов пересторогою для всiх, хто насмiлився б пiти далi iхнiм шляхом. Однак надання украiнськiй справi ореолу мучеництва i жертовностi лише посилювало ii притягальнiсть для наступних поколiнь украiнських дiячiв.