Техніка писанкарства
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
?ь шість писанок впродовж одного дня, причому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент з високим мистецьким хистом.
На Лемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що гострим кінцем устромлена в патик. Пишуть кривульки і колісцята воском, що кипить у бляшаній коробці на залізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По писанні кидають до фарби. Краски роблять з лушпиння цибулі, дубової кори, червоного, зеленого та блакитного паперу. Як пише Юліян Тарнович, лемківські писанки не багаті на вибагливий орнамент; вони простенькі, але гарні Кругло писані пасочки (тоншим кінцем до середини) означають сонце, менші зірки; іншими візерунками є квіти, хрестики, цятки і легка проба мережок. Писанки звичайно одно- або двокольорові Багато фарб до писання писанок лемки не вживають.
Ще жива традиція писанок і в Закарпатській Україні Що ж до мистецької якости, то вони, як нам здається, поступаються перед писанками Гуцульщини і наближаються до лемківських писанок
2.2 Писанки Чернігівщини
Для писанок Чернігівщини характерний чіткий орнамент графічно витонченого малюнка, заповненого червоним та чорним кольорами з білим контуром. Для чернігівських писанок характерна різноманітність технічних прийомів. Найбільшого поширення набула традиційна воскова техніка, яка дозволяла виконувати орнаменти в кілька кольорів.
В своїй роботі писанкарка використовувала не дуже складне приладдя - горщик з воском, черепок з тліючим вугіллям для розтоплювання воску, саморобна писачка і барвники. Фарби виготовляли вдома або використовували куплені. Частіше їх готували із місцевих рослин.
Жовта фарба - це відвар із кори дикої яблуні, лушпиння цибулі, іноді із квіток бузини.
Синя виходила із відвару товкачиків, гречаної полови, сухих квітів синьої мальви.
Зелену фарбу отримували із ягід чорниці чи дикої бузини (змішували їх з жовтою фарбою), із бруньок осини чи верби, із листя жита, пролісків чи моху, або з квітів темно-брунатної рожі в поєднанні з жовтим барвником.
Чорна фарба з сизим відблиском виходила із кори вільхи або з молодого листя чорноклена.
Червона фарба добувалась із місцевої кошенілі чи "червеця".
Мармурова одержувалась із суміші навару сухого листя з сотовим медом. Нерідко замість неї використовували кольоровий папір чи ситець. Для червоної і синьої фарби часто брали анілінові барвники.
Для знебарвлення використовували хлібний, буряковий чи капустяний квас або розчин галуну (квасци). Тому писанки називають ще галунками. Знаряддям для оздоблення писанок слугувала писачка - тонка жерстяна трубочка довжиною до 1 см, яку закріплювали за допомогою ниток у розщеплену з одного боку невеличку паличку. Ці трубочки робили самі майстрині із тонкої жерсті чи фольги, яку загинали на голці.
Ось як розповідала Текля Дончиха з Київщини про цю роботу: "Писанки роблять увесь великий піст. Як вже яка жінка уміє, так до неї і несуть, щоб вона писала. Кожна писанка по шагу. І то пише на писанці сорок клинців, на єднім яйці непремінно буде сорок клинців - і зелені, і червоні, і жовті, і білі. Зеленить у чорній рожі, бо є і всіляка рожа. Із яблуні наріже кірки, і зварить - і жовте буде. Достає з-під скла бляшки (з образа) і робить кисточки на голці: ущипне кришечку тієї бляшки да на голці скачає, вмочає в віск да й пише". Писачки робились різних розмірів в залежності від потрібної товщини лінії [22, C. 382].
Звичайно писанки готували так. Після того, як на білому яйці написали воском певний узор, його клали перш за все у жовту фарбу як найбільш світлу. В результаті цього отримували жовте загальне тло і білий узор під воском. По жовтому знову пишеться якийсь узор і яйце занурюється в зелену фарбу. Виходить зелене тло і по ньому узори білого і жовтого кольору. По зеленому пишуть воском знову узор, яйце опускають у квас для знебарвлення і добре протирають суконкою, а потім полотняною ганчіркою. Замість зеленого тла зявляється натуральна біла шкаралупа. Потім яйце занурюють у червону чи синю фарбу.
Тлом узору писанки і буде останній колір. Коли бажають мати природній колір яйця, то його насамкінець знебарвлюють. На закінчення яйця злегка нагрівають перед вогнем, щоб стік віск. Потім їх ставлять у мисці в не дуже гарячу піч на 10-15 хвилин. На Чернігівщині побутувала й техніка краплення, тобто капання розтопленим воском на яйце із свічки, що горить. Виходили "крапанки", вкриті плямами на якомусь кольоровому тлі. Вони зафіксовані автором у Щорському районі. Застосовувався й один із найдавніших способів, коли узор продряпувався з-під уже нанесеної фарби, їх називали "скробанки" чи "дряпанки" і готували, наприклад, у селі Ковпита Чернігівського району. У селі Красному Бахмацького району кольоровими олівцями наносили на яйце різнобарвні поздовжні і поперечні смуги, поєднуючи їх іноді з квітами.
Орнаментика писанок Чернігівщини - то справжнє буяння краси оточуючої природи, фантазії майстрів, їх творчої уяви, непересічного народного таланту. Переважна більшість орнаментальних мотивів зявилась ще в первісному мистецтві. Спіральні, ромбічно-меандрові узори, що близькі до "баранячих рогів", а також "безкінечник" були поширені на різьблених предметах з бивня мамонта, віднайдених на стоянці первісної людини біля села Мезин Корейського району на Чернігів