Техніка писанкарства
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
облизу ікон.
У 2030-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше покарання.
Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.
У 60-х роках XX ст. у звязку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене [5, C. 78].
У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. Зявилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIIIXIX ст.
У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.
У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.
Писанки з глини виготовлялись у великих центрах, де робили цеглу і керамічні поливяні плитки для оздоблення споруд. Заслуговує на увагу думка академіка Б.О.-Рибакова про те, що виготовлення керамічних писанок було побічною галуззю виробництва плиток для облицювання будівель.
Нові знахідки зроблені в останні роки. Дві керамічні писанки знайдені під час археологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського району Чернігівської області, які проводила експедиція Інституту археології Національної Академії наук України під керівництвом О.П.Моці за участю співробітників Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Вони знаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі.
Ще одна писанка віднайдена науковим співробітником відділу археології Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського О.В.Шекуном під час обстеження давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району на Чернігівщині. Влітку 1987 року працівниками того ж таки відділу археології під керівництвом А.Л.Казакова на території стародавнього Передгороддя (біля середньої школи № 1 по проспекту Миру в Чернігові) також знайдена керамічна писанка з глиняною кулькою всередині. Оздоблена вона поливяними фігурними скобками між лініями, що зєднують полюси яйця. В цьому випадку попередньо зроблені в глині заглиблення заповнили поливою. Оболонка яйця досить товста (7-8 мм). Подібні зразки були знайдені і в інших місцях.
Ці знахідки свідчать про високий рівень розвитку керамічного виробництва на Чернігівщині за часів Київської Русі. І це зовсім не випадково. Адже тоді в Чернігові велось інтенсивне муроване будівництво. Були зведені такі видатні памятки давньоруської архітектури як Спаський, Борисоглібський та Успенський собори, Пятницька та Іллінська церкви. Це ж саме можна сказати про інші міста Чернігівської землі. Підлога споруд часто викладалась керамічними плитками, вкритими жовтою та зеленою поливами, тобто якраз такими, які використовувались для оздоблення писанок [28, C. 30].
Але найбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для приготування таких писанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури - найдавніші і найбільш поширені домашні птахи. Розписані яйця крім того, що знаходили застосування під час дій весняних обрядів, прикрашали інтерєр народного житла. Вони клались у миснику серед посуду або підвишувались до сволоку під стелею. Найраніші зафіксовані і збережені розписані курячі яйця з Чернігівщини відносяться до XIX ст. Це стало можливим завдяки тому, що тоді пожвавився інтерес до народного мистецтва, почалось систематичне його вивчення і збирання колекцій українських писанок. Зявились перші серйозні дослідження цього виду народного мистецтва, хоча писемні згадки про побутування писанок та звичаї, повязані з ними започаткувались ще в XVII ст..
Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з України, так і з української діаспори.
Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлювання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх памяток храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня [13, C. 142].
Дослідження візерунків писанок XVIXVII ст. свідчать про те, що кожний з них це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни гаївкам, веснянкам та іншим звичаям і ритуалам.
Наші пращури вірили,