Техніка писанкарства
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
?тя.
На Лівобережній Україні чистий четвер має назву "Навський Великдень". За народними повірями мерці з "того світу" повертаються тричі на рік - вперше у чистий четвер, вдруге - коли квітують жита і втретє - на Спаса. У Навський Великдень мерці нічого не бояться, а як тільки зустрінуть живу людину, то можуть її й задушити. Щоб цього не трапилось, треба обливатися водою, бо було відомо, що мерці дуже бояться мокрого.
У чистий четвер кололи кабана, бо на святковому столі повинні бути мясо й ковбаса. Вважається, що у чистий четвер і сало буде чистим. Крім кабана часто кололи ще й порося або підсвинка. За давнім звичаєм разом з паскою та яйцями святили й смажене порося з хріном у зубах. Започаткувався цей звичай ще в ті часи, коли в жертву богам приносили тварин. Відголоски цих діянь і збереглися в пасхальних обрядах У страсну пятницю - день смерті Ісуса Христа не можна ні шити, ні прясти, ні дрова рубати. Робили тільки дві роботи - пекли паски та садили капусту, бо це не вважалося гріхом. Але їсти вже готові паски в цей день не годилося, навіть покуштувати їх господиня не могла.
Паски печуть звичайно у вигляді круглого хліба. Зверху його прикрашають ліпними зображеннями хреста, жайворонка, квітів, написами, які видають мистецький хист хазяйки. Готові вже паски зберігають до свята у коморі. А одна на протязі всього святкування стоїть на столі разом з пророщеною зеленню.
У великодню суботу готують крашанки і закінчують розписувати писанки. За народними уявленнями крашанки, що готуються в суботу, не псуються на протязі всього свята. Вони фарбуються здебільшого в червоний колір - колір вогню, життя, крові Спасителя. Але інколи їх роблять жовтими, синіми, зеленими і золотавими. Іноді фарбували в чорний колір. Це було в тому випадку, коли в хаті до Пасхи хтось із родини помер.
У суботу закінчують готувати і писанки. Ось як про це писав Г.Ф.Квітка-Основяненко: "Де ж наші зовиці?... Забралися собі у противну хату та писанки оправляють, що цілий піст писали. Та й мудрі ж і писанки! Зелені гвоздички з блакитним листям; а кохвейна рожа на усе яйце і не уписалася, так вже і листячко дрібнесеньке вже на самому кінці ледве притулили; були з жовтими хвіалками, були і безконечні. А що найкраща була, так там вже старша, Оришка, що умудрилася, так-так! Тільки поцмокаєш, дивлячись! Написала вишневих пташечок, що цілуються кругом усього яйця та й підписала слова, таки настоящі слова, що пан Симейон, дяк таки, їх сконпоновав і списав на бумажці: "Христос воскресе вельце!
Поцілуймося, моє серце," так Оришка з тієї бумажки сама списовала.
Кому ж се вона таку писанку хорошу та гарну придбала? Еге! Вже пак не кому, як Тимосі, писаревому сину, що отеє після провід подає за нього рушники, а після ушестя, на клечальній, і весілля буде. Так отеє то вона і збирається на празник після обід вийти до колисок і там з Тимохою гарненько похристосоватися і дати йому тую писанку. Нехай читає, коли зуміє;
Ся ж писанка Тимосі, а усі прочі понесе вона з сестрами завтра, у великодню суботу, на місто, у город, та, попродавши, накуплять скиндячок, стрічок, шпалерів на голуби, шумих і усього, чого їм треба; а чого не попродають, так празниками, під колисками, наміняють на горіхи, на мочені кислички, на горохвяники і на усякі ласощі" [8, C. 194].
В ніч під Великдень клали вогонь так, щоб його було видно на все село. Ніхто не спить. Всі ждуть, коли ударять у дзвони. Люди йдуть до храму на всеношну. Г.-Л. де Боплан описав як це відбувалося на Україні в XVII ст.: "У страсну суботу вони йдуть у храм, який називають церквою, аби взяти участь у релігійних торжествах, які полягаюгь у тому, що фігурку Господа нашого Христа кладуть у гріб, а потім з великими урочистостями звідти виймають.
Після цього обряду всі вони - чоловіки, жінки, парубки і дівчата - стають навколішки перед єпископом ( якого називають владикою) і подають йому яйце, зафарбоване в червоний або жовтий колір, із словами "Христос воскрес!". А єпископ бере яйце, відповідає "Воістинно воскрес!" і христосується з жінками та дівчатами. Таким чином, протягом якихось двох годин він збирає понад 5-6 тисяч яєць, а крім того, має ще й приємність цілувати найвродливіших молодиць і дівчат які є у церкві. Звісно, йому було б не з руки та й не приємно цілувати старих жінок, але швидко і спритно дає собі раду: коли якесь обличчя йому не подобається, він простягає для цілування руку. Так робив у Києві митрополит на імя Могила, який є верховним над усіма єпископами. Так само роблять найнижчі священики, яких називають господинами.
Протягом наступного тижня на вулицю треба неодмінно виходити з певною кількістю крашанок, щоб частувати ними всіх зустрічних знайомих і промовляти до них ті самі слова, які говорили владиці чи своєму господинові. Зустрінутий друг чи подруга відповідають вам тими самими словами, обнімаються і цілуються. Той чи та, кого привітали, мусить дати одну крашанку, знову розпочавши ту саму церемонію".
У XVIII ст. О.Шафонський зафіксував на Чернігівщині такий же звичай. На Великдень знайомі при зустрічі тричі цілуються і обмінюються крашанками чи писанками.
І ось настає Великдень. Що відбувалось святкового дня 23 квітня 1850 року описав наш земляк відомий фольклорист, етнолог і історик Микола Маркевич. "Нарешті прийшов Великдень! Ось тут і виявляється вповні українське хлібосольство: навколо церкви стоять вози, на яких привезено їстівне для освячення. Дуже смішним буває гумор малоросіян у їхніх зауваженнях щодо фізіономій смажених п?/p>