Терапевтичне співтовариство
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Терапевтичне співтовариство
Боротьба за відкриті двері у психіатрії почалася, як відомо, в Англії безпосередньо по закінченні другої світової війни. Самі англійці підкреслюють, що це - ідея не нова, як приклад терапевтичного співтовариства називають малі лікарні першої половини XIX століття, у яких лікарі жили разом із хворими, з ними проводили багато часу, разом харчувалися й т.д. У другій половині XIX століття впровадилося модель більших психіатричних лікарень, у яких цей дух співдружності вже не міг зберегтися. Це зміна стилю організації психіатричних лікарень збігається за часом з розквітом наукової психіатрії - у формі поглядів генетичних і органічних, а також психологічних конструкцій, які повинні були повністю пояснити етіологію психічних порушень.
Ось, що пише психіатр, який побував в Англії: Перебуваючи кілька років назад в Англії, я мав можливість захоплюватися багатьма оригінальними ініціативами й способами реалізації боротьби за відкриті двері. Моє замилування трохи похитнулося в результаті однієї дрібної події. Один раз, очікуючи в кімнаті для лікарів початку обговорення хворих, я заговорив із двома молодими людьми, яких прийняв за кілька рівненських молодих лікарів. Лише через хвилину, коли ввійшли інші лікарі, по їх здивованим і трохи обурених особах я догадався, що допустив промах, прийнявши пацієнтів за лікарів. Можливо, моє тлумачення цієї дрібної події було помилковим, але в той момент я усвідомив, що при самим чудовим образом проведеній боротьбі за відкриті двері в психіатрії вони можуть як і раніше залишатися закритими, тому що пропасти, що відокремлює лікаря від хворого, непереборна.
У людини існує дивна схильність виключати тих, хто інші (vurii). Досить іншої форми носа, іншого відтінку шкіри, інших манер поводження, іншого покрою одягу й т.п., щоб виявитися за навкруги гераклитовського загального миру - koinos kosmos. Ця тенденція існує також і у світі тварин. Якщо серед горобців вилупиться альбінос, його заклюють. Можливо, що для створення соціальної співдружності необхідне утворення границі, що відокремлює наше від іншого. Агресія у відношенні того, що інше, захищає від псування ідентичності співдружності. Аналогічним образом кожний живий організм бурхливо захищається перед вторгненням чужої біохімічної структури; анафілактичний шок являє приклад такої реакції. Утворення границі є загальним явищем у живій природі; навіть в одному організмі клітки з подібною функцією й морфологічною будовою відділяються від інших кліток сполучною тканиною. У кожному співтоваристві людей, тварин і рослин проблема створення групи й границі між групами є осьовою проблемою. Що стосується людини, немає потреби підкреслювати, чим є границі в його історії, скільки крові пролилося через них і скільки страждань випало на частку людства.
Психіатр у своєму відношенні до хворого повинен перебороти дві границі: одну, котра відокремлює лікаря від хворого, і іншу, котра відокремлює здорової людини від психічно хворого.
Закриті двері, що відокремлюють людей у білих халатах від хворих, існували завжди. Лікар, як у ті часи, коли медицина, в основному, була магією, так і тепер, коли вона стала наукою, залишився для хворого людиною - власником магічної влади над його здоровям і життям. Цей елемент віри в магічну силу лікаря істотно значимо в терапії, незалежно від того, чи опирається вона на наукові основи, або тільки на забобони. Для його підтримки з боку лікаря необхідне збереження певної дистанції й ізоляції. Якби двері були зовсім відкриті й хворі побачили б усе, що відбувається за лаштунками театру медицини, їхня віра напевно б ослабнула, що у свою чергу негативно вплинуло б на результати лікування.
Всупереч дистанції, контакт лікаря із хворим може бути близьким; часто хворий називає лікаря батьком, отже, дорівнює його до особи найближчої. Між миром дитини й батьків також існує границя; багато справ батьків є таємницею для дитини й навпаки.
Істотний для результатів терапії елемент віри в магічну силу лікаря в психіатрії не грає такої великої ролі, а іноді буває й шкідливий. Він істотно значимий при лікуванні неврозів і психосоматичних хвороб, у той час як у психозах уже існує досить багато магічних елементів внаслідок відриву від реальності, щоб додавання ще одного могло принести яку-небудь користь. Елемент зближення із хворим, що дозволяє домагатися його повернення до дійсності, значно важливіше в психіатрії, ніж елемент віри в магічну силу лікаря. Влада над здоровям і життям хворого, як і кожна влада, створює дистанцію, що психіатр повинен перебороти, тому що для його хворого важливіше всього те, щоб лікар став для нього кимсь близьким, на кого він може впевнено опиратися.
Інший барєр переборювати значно сутужніше, тому що він є вираженням глибоко сидячих у людині тенденцій до остракізму - того, що інше. Психіатри, як відомо, ділилися й діляться на тих, які приймають границю між нормою й патологією, і тих, які вважають, що розходження між здоровими й хворими мають тільки кількісний характер. Багато аргументів промовляють на користь як однієї, так і іншої позиції, але дотепер ні одну з них не вдалося довести. І в остаточному підсумку, прийняття однієї або іншої позиції є питанням віри, що, як у кожній вірі, звязується із сильним емоційним зарядом. Можливо, це - одне ?/p>