Терапевтичне співтовариство
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ення завдань, виконуваних групою. Тому терапевтичне співтовариство повинне б скоріше ставитися до другого типу групи. Крім того, для гри характерна установка понарошку, при ній, властиво, нічого не відбувається насправді; самі серйозні життєві ситуації можуть бути в ній представлені саме тому, що вони не справжні. Тому гра є найкращою школою життя для дитини. Також для психічно хворого вона є найлегшою формою повернення до дійсності; в ігровій ситуації він може випробувати різні форми поводження, що було б неможливо у формальній групі, у якій усе трактується всерйоз.
Введення моделі ігрової групи в Польщі не є важкою справою, тому що вона зустрічається часто там, де повинна була б панувати скоріше модель офіційної групи. Горезвісне кумівство є саме негативним проявом тих персоналістичних тенденцій. Найбільші труднощі, як представляється, полягає в примиренні моделі офіційної групи з моделлю ігрової групи. Хворі вимагають другої групи, тому що це дає їм найбільше поле волі, створює атмосферу толерантності, дозволяє їм краще пізнати себе через пізнання товаришів, зменшує напругу, повязане з острахом негативної оцінки з боку оточення. Навпроти, персонал вимагає скоріше першої моделі, тому що важко трактувати свою роботу як гру. Повинні існувати певні обовязки й дисципліна. Тут людина оцінюється відповідно його роботі, а не його особистісним рисам, хоча в психіатрії вони відіграють важливу роль. Терапевтичне співтовариство вимагає, однак, строгої звязаності всіх підгруп у єдину групу, зменшення до мінімуму дистанції між персоналом і хворими. Отже, не можна уникнути взаємопроникнення двох моделей груп. Може переважати перша (офіційна група), що несприятливо відбивається на підгрупі хворих; починають використовувати проти них занадто строгу дисципліну й готові форми роботи, розваг і т.п., або може домінувати друга модель (ігрова група), що несприятливо впливає на дисципліну праці, почуття обовязку й т.п. у підгрупах, що представляють персонал.
Крім того, не слід забувати також про те, що всі спроби зайвого тиску, занадто суворої дисципліни й т.п. за принципом згадуваного порядку клювання концентруються в остаточному підсумку на хворих. Тільки вироблене почуття відповідальності може обєднати в єдине ціле обидві протилежні моделі групового поводження. У психіатрії воно особливо значиме, тому що ні в якій іншій галузі медицини не буває настільки важко, а часто й взагалі неможливо обєктивно оцінити ефективність вкладеної у хворого роботи.
Розуміння проблеми терапевтичного співтовариства вимагає ще багатьох спостережень і досліджень, і допомога соціологів представляється тут зовсім необхідної.
Список літератури
1.Бухановский А.О., Кутявин Ю.А., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003
2.Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко О.Е.Психіатрія: Підручник. - К., 1995
3.Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. М., 2004
4.Старовойтенко Е.Б. Психологія особистості в парадигмі життєвих відносин. - К., 2006