Терапевтичне співтовариство
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ого утворення.
Однієї з головних проблем психіатричного пацієнта є його почуттєва ізоляція від оточення. Вона приймає різні форми, але завжди викликає в пацієнта підвищену потребу почуття, теплої атмосфери, майже материнської опіки. Особливо гостро ця проблема виступає при шизофренії, і, на думку багатьох авторів, тепле почуттєве відношення є найважливішим терапевтичним фактором при цій хворобі. Особою, що, головним чином, задовольняє емоційно-почуттєвий голод хворого, є медсестра. Можливо, це випливає з деяких рис особистості, що привертають до професії медсестри, що є більше покликанням, ніж професією. При оцінці результатів як психологічних, так і соматичних методів занадто мало підкреслюється значення реалізованої медичними сестрами опіки. Робота сестер здійснюється в тіні, тому що все світло концентрується на роботі лікаря. У той же час на них лежить тягар безпосередньої опіки над хворим. Вони повинні опанувати дуже важким мистецтвом імпровізованої психотерапії, тобто вмінням дозволяти конфлікти, знижувати напруга хворого, переборювати його опір, викликати посмішку на його особі, мистецтвом, про яке мало пишеться в підручниках психотерапії і яке напевно нерідко буває сутужніше, ніж те, що офіційно називається психотерапією. На тих відділеннях, на яких медичні сестри перебувають постійно, а лікарі міняються, вони є центральними фігурами, що створюють клімат у відділенні.
Що стосується підгрупи лікарів, істотне значення має факт, що вони займають чільну позицію в ієрархічній структурі психіатричного співтовариства.
Особливо це стосується старших лікарів і так званого керівництва. Відомий факт, що конфлікти лікарів між собою, а також конфлікти між лікарями й сестрами відбиваються на психічному стані хворих, що хворі деякою мірою виконують покладені на них надії, що поводяться так, як цього від них очікують; якщо не вірять у можливість їхнього видужання, те часто вони дійсно не поправляються. Клімат, що панує серед лікарів, проникає в інші підгрупи, особливо в підгрупу хворих.
На противагу підгрупам, що складаються з персоналу, підгрупа хворих нестабільна, її члени постійно міняються. Для соціолога ця група може бути цікавої тому, що вона перманентно перебуває in statu nascendi. Груповий звязок між хворими, незважаючи на відносно короткочасне перебування в лікарні, створюється, загалом, легко. В одних хворих вона сильніше, в інших слабкіше; є й такі, які в усі час перебування в лікарні ізолюються від інших. Як представляється, сила групового звязку виражено корелює з результатами лікування й грає в терапії істотну роль. Між хворими створюються симпатії, антипатії, специфічний стиль спілкування між собою й з персоналом, поширюються плітки, а іноді дуже влучні спостереження щодо персоналу. Іноді дружба, що виникла у відділенні, зберігається роками; бувають навіть випадки любові й вступу в шлюб. Соціальне життя хворих, отже, досить багата, тільки не завжди доступна спостереженню лікарів. Хворі нерідко зовсім інакше виглядають під час бесіди з лікарем або в передполудневі годинники, у які життя обертається навколо медичних занять, ніж, у клубі або в червоному куточку. Пізнання хворого з боку його соціального життя у відділенні розширює психіатричний обрій. Нерідко психіатр буває здивований тим, що так мало знає про свій хворого. Кататонічна загальмованість зникає під час танцю в клубі, шизофренічний аутизм трансформується в живу зацікавленість стражданням іншої людини, а схильність до крадіжок, за які людина вже неодноразово була суджена, переміняється на перебільшену чесність при завідуванні клубним буфетом.
Не без значення виявляється взаємний психотерапевтичний вплив хворих один на одного; зрозуміло, буває й так, що воно може мати негативний знак, але це трапляється й з досвідченими психіатрами. Хворі вводять новеньких у життя відділення, намагаються утішити розгублених, розповідають про власні конфлікти й вислухують розповіді інших, вони цінують гарний жарт і почуття гумору, учаться не трактувати свої проблеми надто серйозно. Можливо, буде перебільшенням затверджувати, що хворі лікуються самі, і що не потрібно тільки їм у цьому заважати. Безперечно, однак, що при гарній атмосфері психіатричного відділення взаємний вплив хворих один на одного грає дуже важливу терапевтичну роль.
Ми усе ще дуже мало знаємо, що відбувається із хворими на відділенні, маємо у своєму розпорядженні тільки дрібними моментальні фотознімки; для кращого пізнання хворих була б корисна будь-яка допомога соціолога. З іншого боку, однак, це життя повинна зберігати певну інтимність, що є умовою її спонтанності. Зайве пізнавальне втручання звязується, як правило, із зайвим втручанням у змісті впливу, що, у свою чергу, знищує спонтанність. Групова психотерапія, трудова терапія, арттерапія, ігрова терапія, самоврядування хворих і т.д. - це форми впливу персоналу на співтовариство хворих, і одночасно способи кращого його пізнання. Жодна з них, однак, не виконує своєї ролі при відсутності правильної атмосфери на відділенні.
У соціології малих груп різняться групи офіційні, у яких цінність члена групи оцінюється відповідно його корисності для цілої групи, наприклад, уміння виконувати певні дії в групі спільно працюючих, і групи неофіційні, у яких мірою цінності члена групи є те, який він людина, а то, яку роль він грає в групі. Другий тип групи враховує більше повну картину людини, ніж перший, у якому вважаються тільки певні його якості, корисні для ріш