Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
мультиплікативного дискримінантного аналізу
При використовуванні першого методу ознаки банкрутства ділять на 2 групи.
1. Показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення і вірогідність банкрутства в найближчому майбутньому:
істотні втрати, що повторюються, в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обємів продажів і хронічної збитковості;
наявність прострочених кредиторської і дебіторської заборгованостей;
низькі значення коефіцієнтів ліквідності та тенденції до їх зниження;
збільшення до небезпечних меж позикового капіталу в загальній його сумі;
дефіцит власного оборотного капіталу;
систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;
наявність наднормативних запасів сировини та готової продукції;
несприятливі зміни в портфелі замовлень;
зниження виробничого потенціалу і т.д.
2. Показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичне, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дієвих заходів:
надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку сировини або ринку збуту;
втрата ключових контрагентів;
недооцінка оновлення техніки і технології;
втрата досвідчених співробітників апарату управління;
вимушені простої, неритмічна робота;
неефективні довгострокові угоди;
недостатність капітальних вкладень і т.д.
До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритерійної задачі, інформативний характер розрахованих показників, субєктивність прогнозного рішення.
Другий метод діагностики неспроможності підприємств використовування обмеженого круга показників, що створюють систему
критеріїв для оцінки ступеня задовільності структури балансу.
Однією з простих моделей прогнозування ймовірностіності банкрутства вважається модель двохчинника. Вона ґрунтується на двох ключових показниках (наприклад, показник поточної ліквідності і показник частки позикових засобів), від яких залежить вірогідність банкрутства підприємства.
Ці показники помножуються на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з якоїсь постійною величиною (const), також одержаною тим же (досвідчено-статистичним) способом. Якщо результат виявляється негативним, вірогідність банкрутства невелика. Позитивне значення указує на високу вірогідність банкрутства.
У американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів: для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) (-1,0736)
для показника питомої ваги позикових засобів в пасивах підприємства (Кз) (+0,0579)
постійна величина (-0,3877)
Звідси формула розрахунку С1 приймає наступний вигляд:
C1=-0.3877+Kп*(-1.0736) +Кз*0.0579
Треба помітити, що джерело, що приводить дану методику, не дає інформації про базу розрахунку вагових значень коефіцієнтів. Проте, у будь-якому випадку слід мати на увазі, що в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, інший податковий тягар.
Через це неможливо механічно використовувати приведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах. Проте саму модель, з числовими значеннями, відповідними реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували достатньо представницьку інформацію про фінансовий стан підприємства.
Розглянута модель двохчинника не забезпечує усесторонню оцінку фінансового стану підприємства, а тому можливі дуже значні відхилення прогнозу від реальності. Для отримання точнішого прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, оскільки даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С1) і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник знаходиться в безпечних межах, і рівень рентабельності продукції достатньо високий, то вірогідність банкрутства украй незначна.
Коефіцієнт Альтмана (індекс кредитоспроможності). Цей метод запропонований в 1968р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі субєкти на потенційних банкротів і небанкротов.
При побудові індексу Альтман обстежував 66 підприємств, половина яких збанкрутіла в період між 1946 і 1965 рр., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичні коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав пять найзначущіших і побудував регресійне рівняння багаточинника. Таким чином, індекс Альтмана є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд:
Z=1.2X1+1.4X2+3.3X3 +0.6X4+X5
Де Х1 оборотний капітал/сума активів;
Х2 нерозподілений прибут?/p>