Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
ом терміну, встановленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності та перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття за наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою, (відсутні ознаки потенційного банкрутства).
Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до закону, зобовязаний звернутися протягом місяця до господарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобовязань у повному обсязі перед іншими кредиторами.
З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибуткове працюючого субєкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, Методичними рекомендаціями пропонується проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.
Проте у згаданих Методичних рекомендаціях коефіцієнт Бівера помилково розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобовязань за формулою:
Кб = (Ф220 Ф260): (П480 +П620)
де Кб коефіцієнт Бівера, Ф220, Ф260 чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми №2 Звіт про фінансові результати, відповідно П480, П620 довгострокові ф поточні зобовязання, наведені у рядках 480 і 620 форми №1 Баланс.
У чисельнику коефіцієнта Бівера повинна стояти не різниця, а сума показників (чистий прибуток і амортизація).
Кб2007 = (599,4 + 5): (1782,7 + 7,5) = 604,4: 1790,2 = 0,34
Кб2008 = (862,1 + 8,5): (1782,7 + 849,4) = 870,6: 2632,1 = 0,33
Кб2009 = (973,5 + 5,3): (289,3 + 2337,2) = 978,8: 2626,5 = 0,37
Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, за якого протягом тривалого часу (1,52 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,17. За міжнародними стандартами значення коефіцієнта Бівера повинне знаходитися в інтервалі 0,170,40, коли рівень його платоспроможності оцінюється як середній. За Кб0,40 високий.
Розрахунки за методом Бівера свідчать про те, що рівень платоспроможності підприємства оцінюється як середній
Зауважимо, що коефіцієнт У.Бівера базується на інваріантному аналізі і був розроблений ще у 1966 році, з того часу зявилось чимало нових методичних підходів до побудови моделей, що застосовуються для виявлення ймовірності банкрутства: багатофакторна регресія, дискримінантний аналіз, логістична регресія та аналіз ризиків.
Проте, ще рано стверджувати про повне вирішення проблеми. Наприклад, у нещодавно опублікованій праці У. Бівера розглядається принципово нова модель:
In hj (t) = a (t) + BXj (t)
де hj (t) показник ризику банкрутства для компанії j у момент часу t, B вектор постійних коефіцієнтів, X матриця спостережень фінансових коефіцієнтів, що змінюються з часом.
У ролі фінансових коефіцієнтів використовуються показники ROA (відношення чистого прибутку до вартості повних активів), LTA (відношення повних зобовязань до вартості повних активів), ETL (відношення прибутку до сплати податків, відсотків, обліку знецінювання плюс амортизація /EBITDA/до вартості повних активів).
ПрофесорЕ.І. Альтман застосував прямий статистичний метод, що дозволив оцінювати вагу окремих розрахункових показників; вони були включені в модель як змінні. У своїх дослідженнях Альтман, як і Бівер, використовував дані стабільних фірм і компаній, які пізніше, протягом пяти років, збанкрутіли.
Альтман застосував методи дискримінантного аналізу для оцінки рівня комерційного ризику. Його метою було визначення можливостей використовування моделі для диференціації фірм, перед якими не стоїть загроза банкрутства, і компаній з високою вірогідністю майбутнього краху. Методологія грунтується, перш за все, на кількісних показниках (на показниках, які можна розрахувати), а так звана фінансова філософія (позиція керівництва, відповідність його дій фінансовим можливостям фірми) аналізується тільки частково, головним чином при розгляді спірних або незрозумілих результатів, як буде показано нижче. Спочатку Альтман включив в свою модель 22 фінансові коефіцієнти (незалежних змінних), які згодом скоротив до пяти найважливіших. За допомогою свого аналітичного методу він вивів наступне рівняння надійності (показник, так звана модель Z Альтмана Z score model):
Z = 1,2 Х1 + 1,4 Х2 + 3,3 Х3 + 0,6 Х4 + 1,0 Х5, де
коефіцієнти є вагою окремою екзогенних змінних,
Х1 = робочій капітал/активи;
Х2 = нерозподілений прибуток/ активи;
Х3 = EBIT (експлуатаційний прибуток) /активи;
Х4 = ринкова вартість власного капиталу/ бухгалтерска (балансова, облікова) вартість заборгованості;
Х5 = виручка (загальний дохід) /активи.
В результаті підрахунку Z показника для конкретного підприємства робиться висновок:
якщо Z < 1,81 дуже висока ймовірність банкрутства;
якщо 1,81 >Z < 2,7 висока ймовірність банкрутства;
якщо 2,7