Тваринний світ савани
Информация - География
Другие материалы по предмету География
орога (Сеratotherium simum cottoni) відокремлений більш ніж трьома тисячами кілометрів від своїх найближчих родичів в Південній Африці. Напрошується порівняння з водяним козлом і лічі; перші мешкають на нільських болотах, а лічі - їх близькі родичі водяться тільки в Південній Африці.
Колись білі носороги, мабуть, водилися повсюдно від провінції Наталь до Судану. Але вже тоді Ніл, а можливо, і великі африканські озера, перегороджували їм шлях на схід. Ймовірно, північна популяція відокремилася від південної, коли екваторіальні ліси тягнулися набагато далі в широтному напрямі на схід, як це було в плювіальні епохи, що відповідали льодовиковим періодам у вищих широтах. Північний і південний підвиди відрізняються один від одного лише деякими рисами будови черепа і зубів. Зовні їх важко розрізнити. На відміну від листоїдного чорного носорога білий носоріг їсть траву.
Білий носоріг - третій за величиною представник наземних ссавців Африки. Він трохи менше бегемота і майже в два рази перевершує вагою свого родича - чорного носорога, від якого його, окрім ваги, відрізняє і набагато миролюбнішу вдачу. При найближчому знайомстві білий носоріг виглядає таким безпорадним і розгубленим, що хочеться навіть приголубити ця величезна товстошкіра тварина. Він дуже погано бачить і може покладатися лише на свої розміри, ріг і нюх.
Зараз в лівобережжі Нілу налічується менше тисячі білих носорогів. Река доки залишається для них непереборною перешкодою, тому декількох тварин перевезли в національний парк Мерчисон на додаток до вже наявним там великим травоїдним. Умови для білого носорога на новому місці начебто хороші, але оскільки він приносить потомство тільки раз в два з половиною - три роки, здорової популяції швидко не створиш, а за цей час в одвічному його ареалі його можуть зовсім винищити. На білого, як і на інших носорогів, полюють із-за рогу, якому жителі Сходу приписують стимулюючі властивості, і, незважаючи на свої розміри, білий носоріг абсолютно безпорадний проти досвідченого браконьєра, озброєного гвинтів який або отруєними стрілами.
До найбільш численних травоїдним на півдні області відноситься угандський болотяний козел (Коbus kob thomasi). Межа поширення цього підвиду болотяного козла Західної Африки доходить до Кенії, але там його вже майже винищили. Угандский козел - прекрасна, щільно збита руда антилопа, яка скаче не гірше за імпали; голова самців увінчана красивими рогами.
Болотяного козла відрізняє цікава територіальна поведінка, дослідження якої дало привід для вивчення відповідних рис і у інших антилоп. Самці збираються на відкритих місцях з невисоким травостоєм і вишиковуються або лягають кожен на своїй ділянці, що має форму крута, а самиці входять в одну з таких ділянок, де хазяїн найбільш активний, але не обовязково є найбільшим.
Ці територіальні ігри є дивним видовищем. Багато "ігрових майданчиків" в долині Семлики, причому деякі поміщаються біля великих доріг. Згадуються токовища глухаря і турухтана; тільки у птахів самці влаштовують перед самицями ігри. Схоже, що територіальна поведінка болотяних козлів визначається щільністю популяції; іншими словами, його можна спостерігати тільки там, де антилоп багато. Якщо ж їх мало, кожного самця припадають на частку більші індивідуальні ділянки. Очевидно, загальні "токовища" не обовязкові для збереження болотяного козла як виду. Проте в деяких частинах свого первинного ареалу він вимирає (причина цього доки не ясна) і ніякі охоронні заходи не допомагають.
Так або інакше, місцева дика фауна, якщо навіть вона не представляє такого ефектного видовища, як величезні стада різних тварин східних злаківників, робить басейн Нілу анітрохи не менш цікавим, чим інші райони. А величезні водні простори і болота створюють унікальне місце життя.
У саванах, що розглядаються нами, широко поширено багато тварин, характерних для Африки в цілому. До них відноситься кінська антилопа (Hippotragus equinus), найбільший представник підродини шаблерогих антилоп. Родичка ориксів і власне шаблерогої антилопи, вона водиться також в Східній і Південній Африці. Назвемо ще звичайного бубала, або конгони (Alcelaphus buselaphus), який лише нещодавно зник з Північної Африки і представлений різними підвидами в саванах і злаківниках аж до Південної Африки. Немало тут африканських буйволів (Syncerus caffer), розміром і забарвленням тих, що є чимось середнім між великим чорним буйволом Східної Африки і Судану і маленьким червоним буйволом лісів басейну Конго; у саванах Західної Африки він представлений усіма варіантами від вугільно-чорної до яскраво-рудої масті. Поблизу водоймищ мешкає болотяний козел (Kobus kob), водяний козел (Коbus defassa) і звичайний редунка, або очеретяний козел (Redипса rеdипса). У відкритій савані зустрічається ориби (Ourebia ourebi), а в чагарниках уподовж водотоків- бушбок (Tragelaphus scriptus). Є і дукери - чагарникові (Silvicapra) і чубаті, або лісові (Cephalophus).
Африканський, або кафрський буйвіл (Synceros caffer) - один з найбільших представників роду буйволів сімейства полорогих, мешкає в саванах і редколессях на південь від Сахари. Вага биків може досягати 900-1200 кг, а зростання в загривку - 160-180 см. Тіло буйвола покрите рідкісною шерстю майже чорного кольору. Великі роги, особливо товсті біля основи, закривають майже увесь лоб тварини і надають йому страхітливому вигляду. Схильні до нападів безпричинної люті, буйволи вважаються одними з найнебезпечніших африканських тварин. Не всякий лев ризикне напасти на дорослого буйвола. Поранений або потривожений буйвіл