Тваринний світ савани
Информация - География
Другие материалы по предмету География
?т регулярно проріджують відстрілом, і це дозволяє звести нанівець заподіюваний ними збиток.
У деяких частинах даної зони як і раніше численні крокодили: цих рептилій було значно більше, поки їх не почали винищувати в гонитві за шкірою. Ймовірно, крокодили - найнебезпечніші для людини хижаки в усій Африці, але схоже, що міра небезпеки залежить від того, наскільки вони забезпечені своїм основним кормом. Якщо риби вдосталь, крокодили рідко нападають на великих ссавців. Проте в деяких місцях крокодили незалежно від наявності їжі в річці хапають антилоп, що приходять на водопій. І вони не завжди роблять відмінність між людиною і великими тваринами. Отже навіть там, де крокодилів вважають нешкідливими, купатися було б безрозсудне, оскільки зі всякого правила можуть бути виключення.
Крокодили допомагають підтримувати видовий баланс серед риб. Там, де їх немає, такі хижаки, як соми Сlarias mossambicus. знищують стільки інших видів риб, що це позначається на рибному промислі. Навіть крокодилята приносять користь, знищуючи хижих личинок. Повне винищування крокодилів в деяких частинах озера Вікторія завдало рибному промислу такого збитку, що тепер приймаються заходи для їх охорони.
Крокодили відкладають яйця в піску на березі, і часто самиці охороняють свої кладки. Яєць відкладається багато, і молоді крокодили виходять з них цілком розвиненими. Втім, вони вилуплюються тільки у тому випадку, якщо на кладку не набреде нільський варан (Varanus niloticus). Ця велика ящірка зустрічається по берегах майже усіх річок тропічної Африки, і особливо він багаточисленний на деяких островах озера Вікторія. Нільський варан - хижак, але найбільше він любить яйця птахів і пташенят, а також крокодилові яйця. Розкопає кладку і проковтує одне яйце за іншим, а з чим не впорається сам, то доїдять птахи - африканський марабу (Leptoptilos crumeniferus) і грифи.
Нільський варан досягає в довжину двох метрів. Він швидко бігає, добре плаває; рятуючись від переслідування, іноді забивається в щілину в скелі і так міцно упирається в стінки своїми довгими кігтями, що вимагаються зусилля декількох чоловік, щоб витягнути його за хвіст. Захоплений на відкритому місці, варан роздуває тіло і шипить. Хвіст, яким він бє з одного боку в інший, - грізна зброя проти дрібних хижаків. Варан дуже кусається, але, якщо його підняти за хвіст, він стає безпорадним.
Ієрогліфовий пітон (Python sebae) - величезна змія, що досягає в довжину шести метрів. Він душить свою жертву в заковтує її цілком. Прийнято вважати, ніби пітон ламає кістки антилопі, але це невірно. Щелепи пітона пристосовані для ковтання великої здобичі : кістки їх не зрощені, а сполучені звязками, які розтягуються до неправдоподібності. Пітон не нападає на людей; як правило, він прагне піти, якщо його потривожить людина. Але сила і розміри цієї змії такі, що її укус небезпечний, тому краще не дратувати пітона, яким би неповоротким він не здавався після щедрої трапези.
У області, що розглядається нами, переважають тварини травоїдні. З листоїдних слон сам себе змусив перейти на підніжний корм, жирафів і чорних носорогів не так вже багато, а типових листоїдних, на зразок куду або імпала, і зовсім немає. Кінські антилопи, що населяють сухішу савану далі на північ, - знову-таки тваринні травоїдні, так само як водяний і болотяний козли і два підвиди драговини - Damaliscus lunatus korrigym і D.I.tiang.
Чорна антилопа (Hippotragus niger) належить до роду кінських антилоп, що дістали назву за їх зовнішню схожість з кіньми. Ці антилопи в загривку досягають висоти коня (зростання 150 см, вага - 250 кг). Враження посилює жорстка стояча грива на шиї. Забарвлення самців вугільно-чорне, самиць - червоно-коричнева, малюнок на пиці, черево і навколохвостове "дзеркало" білі. Мешкають чорні антилопи на рівнинах і пагорбах, покритих рідкісною рослинністю, на південь від вологих лісів Конго. Це найвідважніші африканські антилопи: у разі небезпеки вони часто замість втечі переходять в атаку. Самці чорних антилоп бються один з одним, опускаючись "на коліна". Рекордна довжина їх шаблевидних зігнутих рогів - 82,5 см. Ці роги - бажаний мисливський трофей, із-за якого чорні антилопи сильно винищені. Найбільш великий підвид чорної антилопи, що мешкає в Анголі, внесений до Червоної книги МСОП.
Жираф (Giraffa cameliopardalis) - мешканець африканських саван і редколісий на південь від Сахари. Що здається дивним зовнішній вигляд жирафа (відносне коротке тіло при величезному зростанні - тімя жирафа може знаходитися на відстані 5,8 м від землі) проте цілком екологічно виправданий. Живляться жирафи рослинним кормом, який дістають в основному з висоти. Окрім довгої шиї для них характерна мова завдовжки 40-45 см і здатність вставати на диби, піднімаючи голову на висоту до 7 м. Як не дивно, у жирафа усього лише сім шийних хребців, як і у інших ссавців. У жирафів найвищий кровяний тиск серед ссавців (у 3 рази вище, ніж у людини). Серце жирафа важить 7-8 кг і здатне нагнітати кров в мозок на висоту 3,5 м. Щоб напитися води, жирафові доводиться широко розставляти передні ноги. Здається загадкою, як при такому положенні у жирафа не відбувається крововиливу в мозок. Виявляється, що в шийній вені поблизу головного мозку у жирафа є замикаюча система клапанів, проникна до голови строго певну кількість крові.
У лівобережжі Нілу є ізольована популяція білих носорогів. Насправді вони не білі, а темно-сірі, а назва ця пішла від спотвореного бурського слова "вейт", яке означає "широкий" і має на увазі потужну квадратну пику носорога. Цей підвид білого нос