Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
знищення й удосконалення засобів її доставки, а також сумнів у правомірності й практичній доцільності військового втручання США в Південно-Східній Азії.
Масові протести проти інтервенції у Вєтнамі почалися в лютому 1965 р. Уже в березні пройшли перші антивоєнні виступи. На першому етапі антивоєнного руху основну роль у доданні йому масового характеру зіграла участь студентської молоді. Була створена широка коаліція Студентський мобілізаційний комітет за припинення війни у Вєтнамі. Майже у всіх університетах і коледжах діяли антивоєнні групи. Молодь внесла в антивоєнні виступи пристрасність і напористість, додала їм яскравий емоційний характер.
Рух тих років породив нові форми боротьби: так звані тич-ін, що сполучав у собі риси навчального семінару й політичного мітингу; антивоєнні мораторії (у ході одного з них 15 жовтня 1969 р. близько 2 млн. чол. відмовилися від виконання своїх повсякденних обовязків в знак протесту проти війни); міжрелігійні антивоєнні церковні служби (13 листопада 1969 р. 150 священиків різних віросповідань відправили месу миру біля стін Пентагона); масове повернення військових нагород (у квітні 1972 р. близько 800 ветеранів кинули на щаблі Капітолію нагороди, отримані за участь в брудній війні). Використовувалася тактика масової цивільної непокори [16,108].
Першою нетрадиційною акцією, що привернула увагу суспільства, був тич-ін, організований 24 березня 1965 р. Студентами i викладачами Мічиганського університету в Анн-Арборе. Студенти й професори, які виступали перед 2,5 тис. учасників, розкрили незаконний, загарбницький характер втручання США у Вєтнамі. Тич-ін в Анн-Арборе послужив сигналом до початку диспутів. У травні вони відбулися в 50 університетах і коледжах [9,368].
15 травня 1965 р. у Вашингтоні був проведений загальнонаціональний тич-ін, у якому взяли участь кілька тисяч чоловік. Його засідання транслювалися по телебаченню більш ніж в 100 університетах та передавали 30 радіостанцій. Хоча цього разу уряд направив для участі в диспуті таких досвідчених адвокатів своєї політики, як 3. Бжезинский і У. Ростоу (перший був директором Дослідницького інституту із проблем комунізму при Колумбійському університеті, другий головою Ради держдепартаменту з планування політики), диспут вилився в демонстрацію протесту проти політики Вашингтона.
Протест студентської молоді проти війни у Вєтнамі носив переважно морально-етичний характер. Проте саме молодіжний протест обєктивно став першим кроком на шляху створення масового антивоєнного руху, він став школою й джерелом радикалізації для цілого покоління студентів і більше широких кіл стурбованої громадськості.
Принципово новим моментом став масовий антипризовний рух - тисячі молодих людей спалювали або повертали призовні картки, відмовляючись від участі в агресії. Антивоєнний протест поширився й на збройні сили. За офіційним даними, за 1964- 1978 р. мало місце 570 тис. випадків відмов від служби в армії, більше 250 тис. солдат були розжалувані за дисциплінарні провини, причому для багатьох з них це було формою вираження протесту проти інтервенції у Вєтнамі [16,108].
В 60-е роки зявилися сотні нових антивоєнних організацій, які поєднувалися в коаліції. Більшість із них розпалося після закінчення війни у Вєтнамі. Це Стурбовані священнослужителі й миряни (створений в 1966р., спочатку називалася Священнослужителі й миряни, стурбовані війною у Вєтнамі), Ветерани за мир (заснована в 1966 р., до 1970 р. називалася Ветерани за мир у Вєтнамі), Бізнесмени за національну безпеку (виникла в 1967 р. як Рух бізнесменів за мир у Вєтнамі). В 1969 р. утворився Союз стурбованих учених, його основним завданням була боротьба проти поширення ядерної зброї й проти планів створення системи протиракетної оборони [16,109].
Невдоволення збройним втручанням США в справи далекої країни ширилося й серед інших груп населення. При цьому поразки у Вєтнамі змушували переходити на антивоєнні позиції навіть частину консервативно настроєних американців. Але ці прошарки не могли бути послідовними ні у своїх вимогах, ні в методах їхньої реалізації.
На послідовних антиімперіалістичних позиціях стояла Комуністична партія США. Комуністи зуміли правильно оцінити питання про війну в комплексі інших національних проблем США. Всупереч широко розповсюдженій серед американців думці, що наслідком війни нібито будуть загальна зайнятість, високі заробітки й нові можливості для дрібних підприємців, комуністи підкреслювали, що агресія у Вєтнамі принесе військово-економічний спад, а не військово-економічний бум. Комуністи правильно передбачали, що антивоєнний протест буде ширитися, що в нього увіллються різні соціальні шари. І дійсно, уже в 1966 р. агресія США у Вєтнамі перетворилася в критичний фактор, що визначав положення на внутрішньому фронті. Комуністи вимагали повного й негайного припинення американського втручання у Вєтнамі, послідовно виступали на підтримку національно-визвольної боротьби вєтнамського народу.
Ідейна строкатість і організаційна роздробленість антивоєнного руху неминуче породжували численні труднощі. Прагнучи перебороти їх і зробити боротьбу більш ефективною, керівники ряду організацій неодноразово намагалися згуртувати всі антивоєнні сили, скоординувати їхню діяльність.
Перша така спроба була розпочата в серпні 1965 р., коли у Вашингтоні був утворений Національний координаційний комітет за припин?/p>