Суспiльна свiдомiсть та ii структура
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Shura19@yandex.ru
Реферат на тему:
Суспiльна свiдомiсть та ii структура
Виконала:
РРЖВНЕ 2004
Людина володiСФ прекрасним даром - розумом з його допитливим польотом як у вiддалене минуле, так i в прийдешнСФ, свiтом мрii i фантазii, творчим вирiшенням практичних i теоретичних проблем, нарештi, утiленням самих смiливих задумiв. Уже з глибокоi стародавностi мислителi напружено шукали розгадку таСФмницi феномена свiдомостi. Наука, фiлософiя, лiтература, мистецтво, технiка - словом, усi досягнення людства обСФднали своi зусилля, щоб розкрити таСФмнi таСФмницi нашого духовного життя.
Свiдомiсть - це вища, властива лише людинi форма вiдображення обСФктивноi дiйсностi, спосiб ii вiдносин до свiту i до самого себе, що являСФ собою СФднiсть психiчних процесiв, що активно беруть участь в осмисленнi людиною обСФктивного свiту i свого власного буття i визначаСФться не безпосередньо ii тiлесною органiзацiСФю (як у тварин), а здобуваються тiльки через спiлкування з iншими людьми навичками предметних дiй. Свiдомiсть складаСФться з почуттСФвих образiв предметiв, що СФ вiдчуттям чи уявленням i тому володiють значенням i змiстом, знання як сукупностi вiдчуттiв, вiдбитих у памятi, i узагальнень, створених у результатi вищоi психiчноi дiяльностi, мислення i мови. Таким чином, свiдомiсть СФ особливою формою взаСФмодii людини з дiйснiстю i управлiння нею.
Протягом багатьох столiть не змовкають гарячi суперечки навколо сутностi свiдомостi i можливостей ii пiзнання. Богослови розглядають свiдомiсть як крихiтну iскру величного полумя божественного розуму. РЖдеалiсти вiдстоюють думку про первиннiсть свiдомостi стосовно матерii. Вириваючи свiдомiсть з обСФктивних звязкiв реального свiту i розглядаючи його як самостiйну i сутнiсть буття, обСФктивнi iдеалiсти трактують свiдомiсть як щось споконвiчне: воно не тiльки не зясовано нiчим, що iснуСФ поза ним, але саме iз себе покликане пояснити все що вiдбуваСФться в природi, iсторii i поведiнцi кожноi окремоi людини.
Витоки свiдомостi. РЖснують рiзнi iсторико-фiлософськi тлумачення проблеми свiдомостi. У залежностi вiд того, який свiтогляд був пануючим у ту чи iншу епоху мiнялося i розумiння свiдомостi. В античностi, при пануючому космоцентричному свiтоглядi увага людини була цiлком спрямована на навколишнiй свiт. Свiдомiсть призначалася як загальний звязок мiж розумом i обСФктом, що iснують незалежно друг вiд друга. У момент iхньоi зустрiчi обСФкт залишаСФ слiд у поле розуму, як печатка залишаСФ слiд на воску. Античний грек не зосереджений на своСФму внутрiшньому свiтi. Антична фiлософiя вiдкрила тiльки одну сторону свiдомостi спрямованiсть на обСФкт.
У культурi християнства виникаСФ потреба у внутрiшнiм зосередженнi. Вона була викликана необхiднiстю спiлкування з Богом через молитву. У нiй людина повинна зануритися усередину себе. Поряд з молитвою виникла практика сповiдi, у якiй закрiплювалася здатнiсть до самоаналiзу i самоконтролю. Тодi свiдомiсть знання насамперед про власний духовний досвiд. У його смислi включенi iнстинкти i пристрастi, рефлекси i мiркування, i нарештi, злиттям з Богом. Свiдомiсть це центр мiж першим i другим. Тобто свiдомiсть це здатнiсть вiдтворити переживання пiднявшись до рiвня Бога i свiдчення про незначнiсть людини. Свiтогляд епохи Середньовiччя можна назвати геоцентричним.
У Новий час людина вiдмовляСФться вiд Бога, сама захотiла бути Богом, царем природи, спираючи на свiй Розум. Це свiдчило про формування нового духовного досвiду людей, у якому людина звiльняСФться вiд влади понад почуттСФвого про згоду прийняти своСФ походження тiльки через природну еволюцiю. По сутi цей початок антропоцентриського свiтогляду. Людина була оголошена початком i причиною усього, що з нею трапляСФться у свiтi. Вона СФ умовою i можливiсть свiту, свiту, що вона може розумiти i дiяти в ньому. Людина своСФю дiяльнiстю творить свiт, Р.Декарт оголосив, що акт я мислю СФ пiдстава iснування людини i свiту. В усьому можна сумнiватися, але не можна сумнiватися в тому, що я мислю, значить iсную. Тому свiдомiсть представляСФться як деяка судина в якiй уже СФ iдеi i зразки того з чим маСФ зштовхнутися у свiтi. Таке вчення було названо iдеалiзмом. Але досвiд звертання до внутрiшнього свiту був використаний у твердженнi, що свiдомiсть вiдкрита самому собi, тобто СФ самосвiдомiстю. Свiдомiсть ототожнюСФться з мисленням тобто максимально рацiоналiзована. Вона може конструювати свiт за правилами логiки, тому що свiдомiсть тотожна предметному свiту.
Фiлософiв i натуралiстiв завжди хвилювало питання про джерела свiдомостi. Склалися рiзнi стратегii його дослiдження: реалiстична, обСФктивно-iдеалiстична, феноменологiчна, вульгарна-матерiалiстична й iн. Вульгарний-матерiалiстичний напрямок зводить свiдомiсть, мислення до речовинних змiн (деякi його представники Фогт, Молешотт указують на подобу мислення жовчi, вироблюваною печiнкою) у кiнцевому рахунку характер мислення виявляСФться iжею, що впливаСФ через хiмiзм кровi на мозок i його роботу. Протилежний цьому - обСФктивно-iдеалiстичний пiдхiд визначаСФ свiдомiсть як незалежну вiд мозку, але обумовлену деяким духов