Судова промова
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Змiст
Вступ
- Мистецтво пафосу
- Етика судовоi промови
- Вплив пафосу на етичний змiст судовоi справи
Висновок
Список використаноi лiтератури
Вступ
Сьогоднi хорошого юриста неможливо уявити без знання i розумiння особливостей спiлкування та ефективних механiзмiв впливу на iнших людей.
Кожному юристу доводиться постiйно спiлкуватися з десятками осiб, рiзними як за соцiальним статусом, iнтересами i потребами, так i за рiвнем особистоi та правовоi культури. Ораторське мистецтво маСФ глибокi iстотнi коренi у свiтовiй культурi.
Навiть у мiфологii рiзних краiн можна простежити художньо-образне уявлення людей того часу про величезну роль живого слова, риторично-публiстичноного мовлення.
Сучаснi дослiдники у галузi теорii та практики ораторського мистецтва визнають, що для стародавнього свiту однiСФю iз найважливiших i вирiшальних була сила слова. Цар Траян звернувся одного разу до дiона Хризостама з такими красномовними словами: Я не знаю, що ти говориш, але я люблю тебе не менше, нiж себе самого Справдi, егоiстична царська натура була розчуленою лише видатним ораторським даром Хризостама, вустами якого, як говорили давнi, вiщували боги.
Так, Платон у своiх творах зазначав: Я стверджую, що якби у будь-яке мiсто прибули оратор i лiкар, i якби у Народному збиранi чи у будь-якому iншому зiбраннi зайшла суперечка, кого з двох обрали лiкарем, то на лiкаря нiхто й дивитися не схотiв би, а обрали б того, хто володiСФ словом варто було б йому лише забажатитАж.
Аристотель, учень Платона, вважав головним у риторицi пошук доказiв, способiв переконань. Необхiдно навчатися складати переконливi висновки ентимеми, або риторичнi силогiзми. Вирiшальним у цьому ланцюжку пошуку СФ дiалектика i категорiя iстинностi. Аристотель звертав увагу риторiв на предмет риторики, позу оратора, очiкування, емоцii, стиль промови. Вiн орiСФнтував ораторiв на те, що слухач маСФ отримати iнтелектуальну насолоду. Важливий у судових промовах прийом переконань (показання свiдкiв), Аристотель подiляСФ на новi i давнi свiдчення. До нових належать показання свiдкiв, а пiд давнiми розумiються вислови, якi давно iснують у мовленнi та використовуються й сьогоднi.
Завдяки Аристотелю риторика збагатилась: амплiфiкацiя як накопичення розширення сказаного, синонiмiчних повторiв; доповнення означень антитезами; перебiльшення як особливiсть епiдиктичних промов, щоб надати дiянням величi i краси; причини, доказу, наведення; топоси як особливi посилання до кожного питання.
Майстернiсть ритора залежить вiд вмiння ним застосовувати логiчнi докази; моральнi докази; емоцiйнi впливи.
1. Мистецтво пафосу
Хвилювання оратора i суддiв у вiдомих випадках СФ природне вiддзеркалення фактiв в душi людини. Коли факти обурливi або зворушливi, i, що говорить i слухаСФ властиво обурюватися або розчулюватися. Це безперечно, дiя оратора на цi природнi i справедливi вiдчуття СФ законний прийом у судовому змаганнi. Вiн маСФ етичне право не тiльки пiдтримувати цi вiдчуття у суддях i присяжних, але i створювати iх.
Перша умова дiйсного пафосу СФ щирiсть. Те, що повинне обурювати або зворушити слухачiв, повинне бути оратором. Щоб вiдчути, треба передумати. Роздум над фактом викличе те вiдчуття, яке природно повинне викликати; роздум зясуСФ i те, що саме, якi обставини особливо дiють на вашу душу; чим довше оратор зупинятиметься в думках над цими обставинами, тим глибше до нових думок буде вiдчуття. Треба знати i розумiти, що ми набагато чутливiшi до того, що оточуСФ, до нещастю ближнього, чим думаСФмо. Уетлi говорить: Звичайно думають, що люди завжди або, принаймнi, в бiльшостi випадку помиляються пiд впливом надмiрноi напруги вiдчуття. Насправдi так же часто зустрiчаСФться якраз зворотне явище. Не тiльки пiднесенi вiдчуття: спiвчуття, подяка, вiдданiсть, але навiть розумний i вiрно направлений егоiзм, надiя, страх частiше бувають у нас дуже слабкими, чим дуже сильними, i люди твердих етичних правил, розсудливi, справедливi i щирi, самi усвiдомлюють це. РЗм часто доводиться дивуватися i навiть соромитися своiй холодностi, своСФi байдужостi до подii, значення якоi вони усвiдомлюють, i навiть робити вiдомi зусилля для того, щоб пiдсилити свою вразливiсть, збудити в собi вiдчуття, якi у вiдомому випадку вiдповiдають вимогам iх розуму. Правда, багато хто помилково приймаСФ в цих випадках за вiдчуття подяки, спiвчуття i тому подiбне своi навмиснi роздуми про предмет i своСФ переконання в тому, що даний випадок вимагаСФ подяки або спiвчуття.
З цiСФi душевноi iнерцii витiкаСФ практичне правило: обдумуючи патетичнi мiiя своСФi мови, оратор повинен штучно пiдсилювати в собi своi природнi вiдчуття. Якщо вiн зумiСФ розвинути iх належним чином, якщо проникаСФ ними, вони самi собою прокинуться у ньому в ту хвилину, коли вiн говоритиме перед судом. Вiн буде щиро схвильований. Подумавши, можна сказати, що це хвилювання неминуче буде сильнiше, чимось, яке вiн випробовував наодинцi з самим собою. Воно буде сильнiше, по-перше, тому що оратор вже розпалений судовим слiдством, i нерви його пiдведенi, по-друге, тому що, вiн говорить вголос. Вразливi люди про себе читають зворушливi мiiя в книгах без особливого хвилювання, але при спробi прочитати те ж мiiе в слух у них течуть сльози, тремтить голос, i вони не можуть дiйти до кiнця тексту.
Можна обiйтися i без цiСФi пiдготовчоi роботи. Для цього треба бути дуже хорошим актором й умiти прики