Судова промова
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В·вертаСФться до позивача з такою тирадою: Шановний пане позивачу, ваша дружина щойно приiхала з курорту, де вона лiкувалась. У мене на руках довiдка лiкаря (подаСФ довiдку суддi), що вона може народити дитину. То може ви ще спробуСФте?.
Суддя, оглянувши предявлену довiдку, звертаСФться до позивача: Пане позивачу, у мене дiйсно у руках СФ довiдка, про яку нагадував пан адвокат, то може й справдi у вас щось вийде. Вiдповiдач пiдхоплюСФться i кричить на всю залу: Пане суддя, я вже шiстнадцять рокiв пробую, але у мене нiчого не виходить, раз у вас СФ довiдка, то вже мабуть, тепер ви разом з паном адвокатом спробуСФте, може у вас що й вийде.
У залi, природно, регiт, суддя розгублено намагаСФться присоромити позивача, вiд чого смiх став сильнiшим. ОбявляСФться перерва, але як тiльки суддя виходить у судову залу, регiт вiдновлюСФться. Справа зiрвана, засiдання переноситься на наступнiй день. Суддя явно не вiдчув делiкатностi ситуацii, не продумав запитання i потрапив у комiчну ситуацiю, з якою не зумiв справитися.
Особливим ораторським жанром СФ судовi суперечки сторiн. Вживання термiну жанр тут СФ доречним, бо виступаючi перед судом мають володiти словом i мистецтвом переконання. Головна мета виступаючого у судi оратора переконати суддю, народних засiдателiв або присяжних у правотi своСФi позицii, тобто переконати усiх у правильностi рiшення, запропонованого ним.
Характер виступу судового оратора визначаСФться конкретним завданням, що стоiть перед ним. Тут не завжди доречно оцiнювати виступ такими етичними категорiями, як шляхетнiсть постановленоi мети i справедливiсть ii досягнення, тому що у суперечках сторiн з полярними iнтересами поняття цi дуже вiдноснi. Може йтися лише про чеснiсть i етичнiсть прийомiв, використовуваних для досягнення мети. А стежити за цим прерогатива суду.
Однак варто завжди памятати, що мова судового оратора це лише iнструмент, ефективнiсть i сила якого мають вимiрятися критерiями совiстi та спрямуватися на користь правосуддя, а не на захист честi мундира за будь-яку цiну.
Говорячи про етичний бiк процесуальноi ролi державного обвинувача у кримiнальному судочинствi, не можна, природно, не зазначити моральний бiк вимог щодо захисту державним обвинувачем iнтересiв особи, винуватiсть якоi не знайшла свого пiдтвердження у ходi судового слiдства.
Подвiйнiсть позицii державного обвинувача, його професiйне становище зобовязують враховувати не тiльки обставини, що пiдтверджують предявлене обвинувачення, але й таких, що виправдовують пiдсудного, i дають йому всi можливостi бути максимально обСФктивним. Це звичай можливе лише у разi, якщо державний обвинувач буде де-факто вiльний у своiх дiях, тобто якщо буде викинуте слiдування радянськiй постановцi справи, якщо виправдання пiдсудного було майже злочином.
Промови державного обвинувача, прокурора з особливим нетерпiнням чекають i уважно слухають всi учасники процесу, зацiкавленi особи i присутня у судовiй аудиторii громадськiсть. На промовця спрямованi всi погляди з надiСФю почути голос справедливостi, тому що це глас держави в особi уповноваженоi особи.
Промова державного обвинувача це насамперед докладне i неупереджене дослiдження всього вислуханого присутнiми у залi судового засiдання. Вона, як правило, витримана у судовiй формi, та й цiль, у бiльшостi випадкiв одна домогтися осуду та покарання винних у вчиненнi злочину.
Тут крiм етичних i риторичних прийомiв, присутнi вимоги процесуального характеру, що зобовязують державного обвинувача надати суду: докази злочину, причинного звязку мiж дiями пiдсудного i наслiдками, наявнiсть або вiдсутнiсть намiру на вчинення злочину, ступеня вини пiдсудного, потреба у застосуваннi саме цiСФi норми закону i, зазвичай, виклад судом свого бачення, щодо мiри покарання винуватого.
Тi, хто стверджуватиме, що прокурору не властивi емоцiйнiсть i прагнення до образного стилю викладу своiх доводiв перед судом i присутнiми, помиляються. У виступах перед учасниками процесу це стане прямо необхiдним, тому що задача судового оратора, як нiкого iншого потребуСФ вмiння тАжвпливати на почуття слухача. Сильне почуття, переживання людини, завжди торкаються i розуму, залишаючи незабутнСФ враження.
Досить ознайомитися лише з деякими обвинувальними промовами А.Ф. Конi, щоб переконатися наскiльки мистецьки можна перетворювати сухi прокурорськi звiти у лiтературнi твори.
Характеризуючи убивцю чоловiка у справi мiщанки РДмельяновоi, А.Ф. Конi говорить: тАжЦе людина, що звикла панувати i повелiвати тими, хто йому скоряСФться, що цураСФться товаришiв, самолюбний, непитущий, точний i акуратний. Отже, це характер зосереджений, сильний i твердий, але розвинутий у дурнiй обстановцi, що йому нiяких стримуючих моральних початкiв дати не могла. В iншiм мiii оратор говорить: РЖ якщо пристрасть сильна, а голос совiстi слабшав, то результат може бути самий рiшучий. Простi буденнi слова, не складнi та не витiюватi речення, а читаСФться як художнiй твiр i це обвинувальна промова.
Як вже зазначалося ранiше, картина судових суперечок, що СФ невiдСФмною складовою частиною будь-якого судового процесу, буде повною i завершеною лише у разi, якщо у нiй буде присутня й свiтла фiгура адвоката.
Висновок
Проголошення незалежностi Украiни змiнило усi сфери суспiльного життя, активiзувало громадську думку й бажання створити демократичне правове СФвропейське суспiльство.
Основною проблемою ст