Структуалiстична i герменевтична естетика
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
лiтературу i критики Барт вiдводить iсторичному смислу твору, рухливим, мiнливим трансiсторичним смислам, а також дiалогу читача з лiтературним твором. У цьому процесi нанизування понять поступово викристалiзовуСФться значення iнтерпретацii в реальному iснуваннi твору. Наголос на проблемi iнтерпретацii зблизив структуралiзм iз герменевтикою, а з розробкою поняття текст-iнтерпретацiя у науковий ужиток увiйшов термiн герменевтичний структуралiзм. Герменевтика (вiд гр. hermeneutikds розяснення, тлумачення), яка маСФ джерелом давньогрецьку традицiю тлумачення символiв мiфiв або передбачень оракулiв, дiстала наукову розробку в працях Фрiдрiха ШлейСФрмахера (17681834). Цей фiлософ розглядав герменевтику як унiверсальний методологiчний iнструмент аналiзу культурно-iсторичних текстiв. Спираючись на специфiку стилю, мови, побудови фрази, герменевтика допомагаСФ збагнути iндивiдуальнiсть автора в контекстi конкретного iсторичного часу. В концепцii Ф. ШлейСФрмахера особлива роль вiдводилася iнтерпретаторовi, який неначебто повторюСФ творчий акт митця. Але у творчостi митця, на думку Ф. ШлейСФрмахера, переважаСФ позасвiдоме, позицiя ж iнтерпретатора цiлком свiдома, i саме свiдомiсть допомагаСФ йому пройти герменевтичне коло повнiстю вiдтворити мистецький твiр через аналiз окремих частин. При первинному знайомствi з твором в iнтерпретатора складаСФться попереднСФ розумiння, а потiм починаСФться коригування враження, яке, рухаючись вiд сприйняття частин до реконструкцii цiлого, наближаСФ iнтерпретатора до iстини.
Спираючись на розробки Ф. ШлейСФрмахера, В. Дiльтея, М. Гайдеггера, естетичний аспект герменевтики розвиваСФ нiмецький фiлософ Ганс Георг Гадамер (нар. 1900 року). Студент Марбурзького унiверситету, Г. Гадамер учився в Нi-колая Гартмана, Рудольфа Бультмана, Макса Шелера, Пауля Тiллiха, Едмунда Гуссерля, тобто в тих, хто уособлював творчi пошуки нiмецькоi фiлософii, теологii, iсторii й теорii мистецтва перших десятирiч XX столiття. У 1923 роцi, вже пiсля закiнчення навчання в унiверситетi, Г. Гадамер зустрiвся з Мартiном Гайдеггером, i це змусило його чiтко визначити власний шлях: Зустрiч з Гайдеггером пiдтвердила моi пiдозри, що абстрактнi розумовi вправи, якими я наполегливо займався, не дiстаючи, щоправда, справжнього задоволення, були зовсiм не тим, чого я шукав у фiлософii. Сам Нiколай Гартман прекрасно бачив, що мiй рух за його думкою був скорiше наслiдуванням i що в глибинi душi я був скерований у протилежному напрямi в iсторичному; i коли я знайшов у Гайдеггера пiдтвердження цiСФi своСФi цiлеспрямованостi.., усталене розумiння мiж учителем i учнем зруйнувалося, i я пiшов по шляху Гайдеггера. Гайдеггерiвське забарвлення досить виразно вiдчутне не лише в загальнофiлософськiй орiСФнтацii Гадамера, а й у його естетичнiй позицii.
Крiм М. Гайдеггера, на молодого Гадамера мав значний вплив С. Кiркегор, зокрема його робота Абоабо (1843). Особливо Гадамера вразила iдея унiкальностi людського iндивiда, на якiй наполягав датський фiлософ. Водночас Гадамер намагався зайняти власну позицiю щодо вiдомоi фiлософськоi дискусii Кiркегора з Гегелем. У широкому фiлософському контекстi Гадамеру виявилася ближчою позицiя Гегеля. Отже, еволюцiя фiлософських поглядiв Гадамера була досить складною. Наведенi нами приклади дають про це певне уявлення. Водночас широка обiзнанiсть iз фiлософськими течiями, поглядами сучасникiв часто-густо стимулювала власнi пошуки Гадамера. Г. Гадамер цiкавився широким колом естетичних проблем: предметом естетики, ii здобутками в процесi формування й розвитку гуманiтарного знання, мiiем естетики в структурi сумiжних наук. Фiлософ намагався зiставити естетику i герменевтику, окреслити поняття естетична свiдомiсть, визначити специфiку прекрасного тощо. Слiд сказати, що позицiя Гадамера щодо визначення сутi естетики, реконструкцii iсторii ii становлення навряд чи може сприйматися беззастережно. Водночаiерез надзвичайну популярнiсть i впливовiсть iдей Гадамера серед певноi частини СФвропейськоi iнтелiгенцii його погляди часто сприймаються як чи не обСФктивне вiдображення стану естетичноi науки. Вiддаючи належне теоретичним пошукам Гадамера, пiдкреслимо обмеженiсть його точки зору щодо ототожнення предмета естетики з мистецтвом. У статтi Естетика i герменевтика Гадамер стверджуСФ, що, аналiзуючи естетику, слiд виходити з перетворення проблеми систематизуючоi естетики в проблему сутностi мистецтва. Обмеженiсть такоi точки зору неодноразово виявлялася теоретиками як XIX, так i XX столiть. Естетика завжди сприймалася як наука, предмет якоi перетинаСФ межi мистецтва: адже iснують естетичнi аспекти природи, працi, людських вiдносин i т.iн. Крiм того, слiд зважити на факт iснування й динамiчного розвитку мистецтвознавства комплексу наук, якi вивчають мистецтво в цiлому та окремi його види, iхнi взаСФмозвязки з дiйснiстю, закономiрностi розвитку, всю сукупнiсть питань змiсту й форми художнiх творiв. Поняття мистецтвознавчi науки обСФднуСФ лiтературознавство, музикознавство, театро- i кiнознавство, науку про пластичнi мистецтва. Мистецтвознавство СФ СФднiстю теорii мистецтв, iхньоi iсторii й художньоi критики. Зазначимо, що в iсторii культури нiколи не поставало питання про необхiднiсть вiдмови вiд однiСФi з наук: естетики чи мистецтвознавства. А таке питання виникло б обовязково, якби предмети цих наук збiгалися.
Позицiя Г.-Г. Гадамера що