Структуалiстична i герменевтична естетика
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В»икого, а потiм у Сорбоннi. У студентськi роки визначилися антифашистськi, вiдверто лiвi полiтичнi погляди Барта, а також його зацiкавлене ставлення до мистецтва, зокрема до театру. Тяжке захворювання легенiв змусило Барта шiсть рокiв з 1941 по 1947 провести у санаторiях. Як зазначають дослiдники творчостi Барта, саме на цей час припадаСФ процес його активного iнтелектуального формування процес, позначений вагомим впливом марксизму i водночас екзистенцiалiзму, що набирав сили (Сартр, Камю). У 19481950 роках Барт працюСФ за кордоном (Бухарест, Александрiя), де знайомиться з методологiчними проблемами лiнгвiстики як гуманiтарноi науки. Виявляючи iнтерес до мовних теорiй, Барт продовжуСФ займатися лiтературно-публiцистичною дiяльнiстю. У серii статей, надрукованих у газетi Комба, Барт робить спробу теоретично обСФднати марксизм з екзистенцiалiзмом, тобто, за його визначенням, марксизувати екзистенцiалiзм, а також намагаСФться поглибити уявлення про внутрiшню структуру твору. Поряд з поняттями мова загальнообовязкова норма i стиль iндивiдуальна манера творчостi Барт уводить поняття письмо вимiр художньоi форми. Розробцi проблем художньоi форми, обТСрунтуванню iдей письма присвячена робота Нульовий ступiнь письма (1953). Злам у науковiй карСФрi Ролана Барта починаСФться в 1954 роцi, коли пiд час гастролей у Парижi театру Бертольда Брехта Берлiнер Ансамбль вiн знайомиться з творчiстю цього непересiчного драматурга й режисера. Р. Барт стаСФ активним пропагандистом iдей Брехта. Пiзнiше Барт визнаСФ, що все життя перебував пiд впливом Брехта марксиста, який розмiрковував про ефекти знака: рiдкiсний випадок.
Можна погодитися з думкою Г.К. Косикова, що справжнiм iмпульсом, який зумовив рiшучий поворот Барта до семiологii, слiд вважати не академiчну проблематику самоi семiологii, а брехтiвську технiку очуднення: саме ця технiка, яка виявляСФ семiотичнi коди, що СФ пiдТСрунтям соцiальноi поведiнки людини, i пiдштовхнула Барта звернутися до проблеми знака та його функцiонування в культурi. Саме специфiка брехтiвськоi драматургii переконала Барта, що будь-якi культурнi феномени обовязково закрiпленi в знаках, СФ знаковими механiзмами. Пiсля 1955 року зявляються теоретичнi роботи Р. Барта Мiфологii (1957), Уява знака (1962), Структуралiзм як дiяльнiсть (1963), якi привернули увагу фахiвцiв i стали обСФктом широких теоретичних дискусiй. Велике теоретичне значення для утвердження структуралiстських iдей мала критика Р. Бартом позитивiстськоi методологii. У книзi Про Расiна (1963) Барт протиставляСФ позитивiстському принциповi твiрпродукт iдею твiр знак. Подолання позитивiстськоi методологii цiлком логiчно зумовило критичну позицiю Р. Барта щодо сталоi традицii французького мистецтвознавства, яка сягала часiв Конта, Тена i була продовжена Е. Золя. У 70-тi роки Барт пильну увагу придiляСФ семiологii структурування на вiдмiну вiд традицiйноi семiологii структури, аналiзуСФ динамiчнiсть процесу означування на вiдмiну вiд визначення статичного знака. Теоретичнi роздуми Барта цього перiоду дiстають найповнiше вираження у книзi С/З (1970), присвяченiй аналiзовi оповiдання Оноре де Бальзака Сарразiн. У цiй роботi теоретик пропонуСФ замiнити традицiйну структуралiстську iдею про численнiсть смислiв iдеСФю численного смислу. Поява таких робiт, як Задоволення вiд тексту (1973), Ролан Барт про Ролана Барта (1975), поставила Барта в ряд провiдних теоретикiв Францii XX столiття. У 1980 роцi вiн загинув в автомобiльнiй катастрофi. Науковий шлях Р. Барта можна подiлити на три етапи: 50-тi роки до-структуралiстський; 60-тi структуралiстський i 70-тi постструктуралiстський. Аналiзуючи специфiку лiтературноi творчостi, Р. Барт стверджуСФ, що творчiсть це своСФрiдна вiдповiдь людини на самотнiсть: не витримавши самотностi, людина вiддаСФ iншим своi особистi, iнтимнi почуття й думки. Кожний, хто мрiСФ писати, змушений (усвiдомлюСФ вiн це чи нi) писати для iнших. Адже, слушно зауважуСФ Р. Барт, якби вiн думав лише про себе, йому вистачило б тiСФi своСФрiдноi номенклатури, Що складаСФться з його власних переживань, якi СФ безпосереднiм iмям його самого. Намагаючись для iнших викласти своi думки й почуття, людина потрапляСФ в полон системи мовних топосiв i стаСФ добровiльним заручником цих топосiв, якi роблять утопiчною будь-яку надiю митця прорватися до своСФi емоцii, до свого предмета, до своСФi експресii. Щоб зруйнувати систему мовних топосiв, треба у творчостi виявити лiтературнiсть тобто вжитися в усi тi ролi, якi пропонуСФ лiтература, освоiти ii жанрову, стильову технiку й варiювати, комбiнувати будь-якi топоси. Свобода варiювання визначаСФ мiру оригiнальностi письменника, а оригiнальнiсть СФ своСФрiдним фундаментом лiтератури. Р. Барт рiшуче вiдкидаСФ будь-якi твердження про безпосереднiсть, спонтаннiсть творчого процесу. На його думку, лише варiювання лiтературних засобiв, кодiв, топосiв даСФ змогу повноцiнно здiйснити творчий процес i уникнути банальностi (термiн Р. Барта). У роботах 70-х рокiв Р. Барт вiдмежовуСФ лiтературний твiр як функцiонуючий механiзм (наука про лiтературу) вiд лiтературного твору як символiчного феномена, який маСФ змiстовi ознаки (критика). Важливе мiiе у функцiонуваннi науки про