Становлення "нового рацiоналiзму" Е. Мейерсона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В»ишок, якщо зняти й це нашарування?
Наука, отже, постiйно мiстить той фактор, що пiдлягав усуненню, i внаслiдок цього вона нездатна розкрити перед нами природу реального.
ЛогiчноСЧ ж схеми настiльки ж справно працюють в областi вiльних конструкцiй розуму, в абстрактнiй математицi, що може не мати нiякоСЧ предметноСЧ iнтерпретацiСЧ, i тому не представляють iнтересу в планi того завдання, що поставив Мейерсон перед теорiСФю науки. А завдання ця, нагадаСФмо, введення в метафiзику, i тiльки в цьому планi цитоване вище песимiстичне висловлення вiдносно можливостей науки розкрити природу реального може бути зрозумiле у своСФму щирому свiтлi. Воно аж нiяк не тотожно визнанню агностичного тупика. Бiльш коректно буде сказати, що тут полягаСФ своСФрiдний варiант визнання того факту, що наука, по сутi своСФСЧ, не даСФ нам, так сказати, дзеркальноСЧ копiСЧ дiйсностi, поки вона залишаСФться наукою, тобто поки вона СФ знання, виражене за допомогою понять, у тiй мерi, у який наука припускаСФ певний пiдхiд до обСФкта й метод рiшення своСЧх проблем. В iсторiСЧ науки аж нiяк не було рiдкiстю, що натуралiсти ототожнювали свою картину миру iз самою дiйснiстю, розглядаючи науковi формулювання законiв як закони обСФкта, закони природи. У рiзанням, прямо парадоксальнiй формi Мейерсон виступаСФ саме проти подiбних претензiй представникiв природничоСЧ науки, якi звичайно виникають при вiдсутностi аналiзу сутностi науковоСЧ, пiзнавальноСЧ дiяльностi.
...Тi поняття щодо сутностi речей, якi формулюються наукою, - пише вiн, - зовсiм безпiдставнi. Цим пояснюСФться також i те, що те, якi прагнули заснувати фiлософiю на науцi, прийшли спочатку до чистого емпiризму, тобто до теорiСЧ машинального досвiду, що обходиться без розуму (Бэкон), а потiм до бiльше витонченоСЧ теорiСЧ, що заперечуСФ всяке онтологiчне дослiдження, усяку гiпотезу про сутнiсть буття (Конт). Але ця друга система не бiльше мiцна, чим перша (18, XIX).
Однак, якщо до сутностi речей не можна прийти прямо, те можна спробувати одержати той же результат побiчно, через аналiз iсторiСЧ науки, наукових картин миру. От для цього-те й потрiбнi Мейерсону подiбностi, схованi за розходженнями наукових теорiй, наукових оман, стилiв мислення й т.п. Справа в тому, що прогрес наукового знання - явище двокомпонентне. Перший його компонент - фактографiчна, iнша - прогрес теоретичних схем. РЖ для виявлення субСФктивного компонента знання особливий iнтерес представляють такi змiни в науковiй картинi обСФкта, якi в мiнiмальному ступенi супроводжувалися ростом фактичних вiдомостей, коли вiдзначене вище розшарування знання на два рiзнорiдних компоненти ставало майже наочним.
...Мова йде про прогрес теорiй. Цi теорiСЧ, звичайно, не виводяться безпосередньо з фактiв i не можуть бути доведенi за допомогою цих фактiв. РЗхнСФ СФдине завдання - пояснити факти, погодити СЧх, у мiру можливостi, з вимогами нашого розуму, створеними вiдповiдно до властивому цьому розуму законами дiСЧ (18, XXI).
У цiй тезi Мейерсона проблема дослiдження еволюцiСЧ наукового знання розкриваСФться як теоретична програма, пiд знаком виконання якоСЧ проходить буквально вся iсторiя методологiчних навчань нашого столiття. Констатацiя можливостi теоретичного прогресу науки, тобто в деякому змiстi прогресу без виявлення нових фактiв спостереження й експерименту, спочатку розкрита математиками, в XX столiттi стала очевидноСЧ також i для багатьох натуралiстiв, не говорячи вже про iсторикiв природознавства. Правда, Мейерсон був серед них одним з перших, i в часи появи книги Тотожнiсть i дiйснiсть iдея ця аж нiяк не представлялася тривiальноСЧ. Якщо для математика початку XX столiття творчий iмпульс, що належить конструктивному мисленню, практично очевидний, цього зовсiм не можна сказати, розбираючись у причинах еволюцiСЧ досвiдчених наук. Хоча такi теоретики, як А.Ейнштейн, уже висловлюються в тiм дусi, що й у фiзику справжнiй творчий початок належить саме математицi, вони не менш постiйно й завзято пiдкреслюють, що чисто логiчне мислення не могло принести нам нiякого знання емпiричного миру. Все пiзнання реальностi виходить iз досвiду й вертаСФться до нього.
Акценти Мейерсона iстотно iншi: Прогрес знань не був необхiдний для прогресу теорiй, але вiн робив цей прогрес неминучим. Потрiбно було видумувати новi, або, якщо завгодно, точнiше виражати старi теорiСЧ, тому що розум вимагав пояснення нових фактiв; з iншого боку, наш розум так улаштований, що вiн збуджуСФться тiльки пiд впливом цього iмперативу, настiльки ж категоричного, як i iншоСЧ. Якщо вiн iз цiСФСЧ сторони не випробовуСФ поштовху, i в той же час не знаходить опори в зростаючому знаннi, вiн здебiльшого створюСФ тiльки невизначенi й примарнi образи.
Не заважаСФ зiставити це висловлення з ейнштейнiвським, що ставиться до 1930 р.:
ПредставляСФться, що людський розум повинен вiльно будувати форми, перш нiж пiдтвердиться СЧхнСФ дiйсне iснування. Чудовий добуток всього життя Кеплера особливо яскраво показуСФ, що пiзнання не може розцвiсти з голоСЧ емпiрiСЧ. Такий розквiт можливий тiльки з порiвняння того, що придумано, з тим, що спостережено.
Лiтература
1. Иванов А. В. Сознание и мышление. - М., 1994.
2. Прiст Ст. ТеорiСЧ свiдомостi. - К., 2000.
3. Поппер К. Логiка й рiст наукового знання. - К., 1987.
4. Зiмель Г. .Фiлософiя культури. К., 1996.