Становлення "нового рацiоналiзму" Е. Мейерсона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ання безсумнiвно. Але таке визнання, якщо не переборена споглядальна концепцiя пiзнання, неминуче веде, за умови усвiдомлення еволюцiСЧ теоретичних форм знання, до протиставлення пiзнавальних конструкцiй i дiйсностi як вона СФ, крайнiй випадок якогось ми й не маСФмо в кантiвськоСЧ гносеологiСЧ.
Ми знаСФмо, що таке протиставлення було характерно й для фiлософiСЧ життя, насамперед в особi тих СЧСЧ представникiв, якi або були самi натуралiстами, або цiкавилися науковими дослiдженнями. Те, що Мейерсон випробував найсильнiший вплив А. Бергсона, навряд чи випадково й навряд чи зясовно лише поширенням блискучих у лiтературному вiдношеннi праць французького фiлософа iнтуСЧтивiста.
Необхiдно, однак, вiдразу ж вiдзначити, що Мейерсону не iмпонуСФ антиiнтелектуалiзм Бергсона, i, мабуть, майже все те, що можна назвати позитивною програмою бергсоновського iнтуСЧтивiзму. РЗх рiднить до вiдомого ступеня саме розмежування iнтелектуальноСЧ, науковоСЧ картини миру вiд характеристик дiйсностi як вона СФ сама по собi. Не випадково матерiал конкретних наук, що використовуСФться в роботi Э. Мейерсона Тотожнiсть i дiйснiсть як доказ обТСрунтованостi спроб такого розмежування, ми знаходимо також i в бергсоновськоСЧ ТворчоСЧ еволюцiСЧ. Подiбнiсть позицiй, зрозумiло, помiтно й у визнаннi обома фiлософами прагнення до ототожнення iстотною рисою iнтелекту. Втiм, цей останнiй момент, хоча вiн i виражений у названих концепцiях найбiльше рельСФфно, зовсiм не був ними монополiзований.
Разом з тим варто мати на увазi, що метафiзика Мейерсона - це не онтологiя, цей не опис деяких загальних основ буття самого по собi. РЗСЧ установка також ближче до кантiвськоСЧ (не випадково введенням у метафiзику служить теорiя науки - це спроба виявити тi структури, у яких виявляСФться оформленим будь-який рух мислення, що пiзнаСФ, i, може бути, рамки, у яких воно вiдбуваСФться. Аналогiя з кантiанством може бути проведена й далi: як у Канта виявлення апрiорних умов усякого досвiду й усякого знання СФ робота, у вiдомому вiдношеннi, попередня, оскiльки дозволяСФ знайти абсолютнi границi знання, за яких вiдкриваСФться область вiри, так i в Мейерсона (у всякому разi на першому етапi його дослiджень) виявлення апрiорних початкiв мислення маСФ на метi виконання бiльше важливого завдання - виявленню того компонента знання, що, властиво, i може розцiнюватися як дiйсне знання, що ставиться до обСФкта.
Така установка визначаСФ своСФрiдне вiдношення Мейерсона до iсторiСЧ науки, на якому вiн сам акцентував увагу в цитованому вище передмовi до книги Тотожнiсть i дiйснiсть. Предмет iсторико-наукового iнтересу Мейерсона - не очищена iсторiя, у якiй представлений прогрес знання i лише мимохiдь вiдзначенi минулi омани. У свiтлi завдання, що поставив перед собою Мейерсон, розходження дiйсних досягнень i безперечних оман, щонайменше на першому етапi роботи, не суть важливо, оскiльки шуканий алгоритм пiзнавальноСЧ дiяльностi, свого роду iнтелектуальний штамп, якщо такий СФ, однаковою мiрою повинен належати як помилковому поданню, так i щирому знанню. Нi флогiстонна теорiя в хiмiСЧ, нi навiть алхiмiя, нi натурфiлософськi концепцiСЧ древнiх атомистiв не повиннi бути iгнорованi як емпiричний базис теорiСЧ науки як введення в метафiзику. Якщо СФ загальнi принципи пiзнавання, то вони присутнi в будь-якому зразку роботи розуму в будь-який iсторичний перiод i в будь-якого народу, якщо тiльки пiзнання було метою.
Разом з тим безсумнiвнi розходження, якi iснують мiж науковими поданнями рiзних епох, розходження саме в пiдходах до предмета, а не тiльки в матерiалi знання, у тiм, що зараз прийнято називати стилем мислення, також не СФ кiнцевою метою дослiджень Мейерсона. Його увага фiксуСФться на цих розходженнях знов-таки лише остiльки, оскiльки пiд розходженнями (i за допомогою СЧхнього аналiзу!) може бути розкрите бiльше глибока тотожнiсть.
Якщо ми, у самому загальному видi, спробуСФмо виявити контури тiСФСЧ роботи, що хотiв би провести Мейерсон, то одержимо приблизно наступне. Для Мейерсона безперечно, що вишукування завжди пiдкоряються влади упереджених iдей, гiпотез... ми нiколи не буваСФмо цiлком вiльнi вiд них. Тому перше вiддiлення того багажу, з яким дослiдник пiдходить до своСФму обСФкту - це конкретнi гiпотези.
Далi можна виявити набiр стандартних схем, загальноприйнятих для певного часу й певного кола фахiвцiв, що задаються науковою традицiСФю. Цi схеми також здатнi заслонити собою унiверсальнi принципи всякого знання, i вивчення iсторiСЧ науки корисно насамперед у тiм вiдношеннi, що дозволяСФ виявити цей шар, зняти i його, щоб проникнути до бiльше органiчного матерiалу пiзнавальноСЧ структури.
Середньовiчна наука - i в цьому саме полягаСФ СЧСЧ корiнна вiдмiннiсть вiд сучасноСЧ науки - не подвластна поняттю кiлькостi; математика не може грати в нiй тiСФСЧ переважноСЧ ролi, яку вона граСФ тепер, подiбно тому, як не грала вона цiСФСЧ ролi в атомiчних теорiях стародавностi. Звiдси випливаСФ, що математика сама по собi тим менш здатна дати вичерпне пояснення у всiм тiм, що ставиться до загальноСЧ теорiСЧ знання, i, зокрема, до походження науки.
Цей аргумент вiд iсторiСЧ науки достатнiй для Мейерсона, щоб вiдкинути як безпiдставний i поспiшний висновок неокантiанцiв про унiверсальнiсть математичноСЧ форми мислення й поданнi цiСФСЧ форми як зразка наукового мислення взагалi. Чи можна виявити якийсь за