Становлення "нового рацiоналiзму" Е. Мейерсона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?аючи науковоСЧ рацiональностi достатню гнучкiсть, щоб вона не вступала в конфлiкт iз рiзноманiттям емпiричного буття.
Ми вже говорили про вiдмiннiсть концепцiСЧ Мейерсона, у самих СЧСЧ вихiдних посилках, вiд позитивiзму, не тiльки першого, на чому постiйно наполягаСФ, у всякому разi, у перших своСЧх роботах, сам Мейерсон, але й другого, до якого вiн бiльше поблажливий. Фiзик спочатку намагаСФться за допомогою досвiду, спостереження помножити вiдносини мiж речами зовнiшнього миру - тодi як фiлософ, безпосередньо аналiзуючи сприйняття, прагне визначити в цьому сприйняттi ту його частину, що повинна бути приписана дiСЧ iнтелекту, щоб потiм шляхом вирахування цiСФСЧ частини прийти до пiзнання речi-в-собi.
Отже, цiль фiлософiСЧ - допомогти конкретним наукам прийти до пiзнання дiйсного миру, речей-в-собi! Це важливо - рiч-в-собi, згiдно Мейерсону, не тiльки iснуСФ, уже в цьому його вiдмiннiсть вiд неокантiанства, вона й пiзнавана - на вiдмiну вiд Канта. Бiльше того, фiлософiя маСФ справу не зi знанням, усерединi якого вона обертаСФться й з якого вийти не в силах, а з пiзнанням реальних обСФктiв. У деякому змiстi виходить, що фiлософiя ближче, чим конкретнi науки, пiдходить до пiзнанню реальностi, тому що конкретнi науки, здiйснюючи пiзнавальний процес, нездатнi розрiзнити iнтелектуальнi форми знання i його обСФктивний змiст або не вважають це важливою справою.
Навiть у тому випадку, - пише Мейерсон, - якщо ми хочемо обмежитися чисто емпiричним знанням, нам потрiбно абстрагувати закони, а для цього необхiдно встановити iСФрархiю в умовах явища (тому що абсолютно тотожнi умови нiколи не вiдтворюються); одним словом, нам потрiбно мiркувати. Наука, отже, постiйно мiстить той фактор, що пiдлягаСФ усуненню, i внаслiдок цього вона нездатна розкрити перед нами природу реального. Отже, фiлософiя Мейерсона - це агностицизм? РЖ так, i немаСФ. РЖ в загальфiлософському планi саме немаСФ.
Вiн критикуСФ наСЧвне вiдношення до результатiв фiзико-хiмiчних дослiджень, опираючись на iсторичний матерiал, показуСФ необТСрунтованiсть безпосередньоСЧ онтологизацiСЧ змiсту теоретичних конструкцiй конкретних наук у дусi традицiйного панлогiзму або наСЧвного споглядального матерiалiзму, часто властивого вченим. Разом з тим вiн не згодний з позитивiстським прагненням знищити фiлософiю як науку, спрямовану на пiзнання реальностi, i неопозитивiстська заборона ставити взагалi питання про таку реальнiсть. Не плодотворнiсть наукового пiзнання заперечуСФ Мейерсон, а здатнiсть натуралiста самостiйно, без звертання до гносеологiчного аналiзу, без допомоги фiлософiСЧ побудувати картину обСФктивного, реального миру. Саме до цього висновку, а аж нiяк не до заперечення онтологiчного статусу наукових теорiй, повинне привести вивчення iсторiСЧ науки, повне прикладiв краху наукових концепцiй.
Тому завдання фiлософiСЧ полягаСФ в дослiдженнi реального миру, але не без допомоги аналiзу методiв i результатiв часток наук. РЖсторiя науки, по Мейерсону, являСФ собою один iз засобiв виявлення субСФктивного компонента знання, без чого неможливо вичленувати й обСФктивний матерiал знання, якому варто розглядати як проекцiю обСФктивноСЧ реальностi. Такому дослiдженню Мейерсон присвятив все своСФ життя.
Перша його робота, Тотожнiсть i дiйснiсть, вийшла у свiтло в 1 908 р. Наступна - Про пояснення в науках - в 1921. Ще через чотири роки, в 1925 р. зявилася Релятивiстська дедукцiя. В 1931 - Про рух думки. И в 1932 р., незадовго до смертi автора, була видана книга Реальне й детермiнiзм у квантовiй фiзицi
Вище ми вже вiдзначили, що думка Мейерсона рухаСФться в рамках подання про пiзнання, що характерно для конструкцiй, якщо так можна сказати, чистоСЧ гносеологiСЧ. У цьому планi його пошуки йдуть, скорiше, у руслi кантовськоСЧ фiлософiСЧ, нiж, примiром, у руслi фiлософiСЧ Гегеля. Це вiдчуваСФться як у термiнологiСЧ, так i в тiм, що ми не виявляСФмо тут нi найменших спроб зняти основне гносеологiчне питання деяким варiантом тотожностi субСФктивного й обСФктивного, пiзнаваного й що пiзнаСФ, як це було в Гегеля або маСФ мiiе в багатьох варiантах сучасноСЧ соцiологiСЧ пiзнання або плинах нового рацiоналiзму.
Однак такий пiдхiд до гносеологiчноСЧ проблематики в XX столiттi нелегко зробити основою скiльки-небудь життСФздатноСЧ концепцiСЧ в силу динамiчностi сучасного наукового мислення. Вiчна проблема пiзнання миру як вiн СФ сам по собi, якщо вона не вирiшуСФться в дусi традицiйного агностицизму або наСЧвноСЧ теорiСЧ вiдбиття (але ж i те й iнше не користуСФться в нашi днi яким-небудь кредитом нi у фiлософiв, нi у вчених у спецiальних областях знання), зiштовхуСФ дослiдника з важким завданням пояснити рух теоретичних конструкцiй, i насамперед - корiннi перетворення в них, так званi науковi революцiСЧ, при яких, однак, досягнення в освоСФннi предмета пiзнання, придбанi в минулому, не вiдкидаються, а зберiгаються. Навряд чи випадково в сучасних теорiях еволюцiСЧ наукового знання (концепцiСЧ Т. Куна, И. Лакатоса, Г. Башляра й деяких iнших) визнання корiнних змiн у науцi спричиняСФ заперечення онтологiчного статусу науковоСЧ теорiСЧ в традицiйному змiстi - змiстi вiдображення теорiСФю i СЧСЧ поняттями iстотних характеристик незалежного вiд соцiального субСФкта, природного, транiендентного, якщо користуватися кантiвськоСЧ термiнологiСФю, обСФкта.
Для Мейерсона, як ми бачили, iснування миру речей-в-собi як обСФкта наукового пiзн