Становлення "нового рацiоналiзму" Е. Мейерсона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
у столiття, звичайно, не ця проблема, а (i щодо цього хiмiя подiбна до фiзики) проблема змiсту й змiсту теорiСЧ, звiдки випливало ретельне дослiдження гносеологiчноСЧ структури теоретичноСЧ конструкцiСЧ й процедур, що сприяють СЧСЧ утворенню: що в них вiд людини, i що вiд самого обСФкта дослiдження, вiд природи.
РЖ не можна не визнати досить природним, що методологи, що працюють в областi хiмiСЧ, звернулися до порiвняльного аналiзу iсторiСЧ своСФСЧ науки. Твердження про деякий прiоритет щодо цього методологiв -хiмiкiв може здатися дивним: хiба звертання до iсторiСЧ науки специфiчно на початку столiття тiльки для хiмiкiв? Хiба близький до позитивного в методологiчному планi томiст П. Дюгем не написав багатотомну РЖсторiю механiки? Хiба сам батько позитивiзму О. Конт не займався екскурсами в область iсторiСЧ природознавства? Звичайно, все це так, однак, для Конта iсторiя науки - лише пiдпiрка для його закону трьох стадiй, i нi проблема наступностi, нi проблема СФдностi наукового мислення в ходi його еволюцiСЧ Конта спецiально не займали. РЖсторiя механiки П. Дюгема також, у фiлолофсько-методологiчному вiдношеннi, тiльки iлюстрацiя його концепцiСЧ теорiСЧ як опису результатiв вимiрiв i спостережень. РЖ саме в цьому свiтлi Е. Мейерсон, що одержало свiй початковий iмпульс вiд хiмiкiв, досить специфiчний i цiкавий. РЖдеСЧ СФдностi й наступностi фактичного, зафiксованого в реальнiй iсторiСЧ науки, знання для нього - вихiдний принцип, припущення, що iсторико-науковi факти покликанi або пiдтвердити, або спростувати.
Ми хотiли... - пише Мейерсон у своСЧй першiй книзi, Тотожнiсть i дiйснiсть, - апостерiорним шляхом пiзнати тi апрiорнi початки, якi направляють наше мислення в його устремлiннi до реальностi. РЖз цiСФю метою ми аналiзуСФмо науку - не для того, щоб витягти з СЧСЧ те, що розглядаСФться як СЧСЧ результат, - (як це часто роблять матерiалiсти й натурфiлософи) - ще менше для того, щоб надихнутися СЧСЧ методами (на що притязають позитивiсти), - ми скорiше розглядаСФмо СЧСЧ як сирий матерiал для роботи, як уловимий продукт-зразок думки в СЧСЧ розвитку.
Отже, для автора Тотожностi й дiйсностi безсумнiвна спрямованiсть думки до реальностi, i це вiдразу розводить його з неокантiанцамi, незважаючи на згадування про апрiорнi принципи, якi дослiдник намагаСФться виявити в iсторико-науковому матерiалi. По-друге, Мейерсон уважаСФ науку iстотно iсторичним феноменом - iсторiя науки - зразок думки в СЧСЧ розвитку. По-третСФ, для нього очевидне розумiння наукового знання як сплаву субСФктивного й обСФктивного елементiв. По-четверте, автор не вважаСФ, що засвоСФння методiв наукового мислення можна розглядати як кiнцеву мету фiлософськоСЧ роботи.
Цi пункти, представляСФться, уже можуть бути зрозумiлi як програма методологiчного дослiдження, згодна iз прагненнями хiмiка (не математика й навiть не фiзика-теоретика!) вирiшити своСЧ методологiчнi й гносеологiчнi проблеми. Але дослiдження Мейерсона хiмiСФю тiльки iнiцiйовано, оскiльки, по-перше, почавши як хiмiк, вiн у своСЧх методологiчних роботах зводить хiмiю до ролi одного iз прикладiв. Вiн пише спецiальну роботу, присвячену теорiСЧ вiдносностi (Релятивiстська дедукцiя) i дуже ТСрунтовно дослiджуСФ iсторiю математики й iсторiю фiлософiСЧ. По-друге, у фiлософському планi вiн учень А. Бергсона, що з хiмiками мав мало загального. РЖ все-таки нам здаСФться, що саме хiмiя допомогла Мейерсону вибрати той аспект унiверсального методологiчного дослiдження, що вислизнув вiд неокантiанцiв i неопозитивiстiв, i одночасно уникнути спрямованостi, характерноСЧ для робiт його фiлософського вчителя, Бергсона. Вiдзначити це важливо, оскiльки одна iз провiдних iдей Мейерсона - подання, що розум, iнтелект схильний до фiксацiСЧ повторюваного, тотожного в явищах - це провiдна iдея в Бергсона; розходження полягаСФ в варiацiях - у спробах Мейерсона на iсторико-науковому матерiалi зрозумiти. наскiльки нестандартна ця характеристика iнтелекту, як сполучаСФться вона з пiзнанням реального, а не виключаСФ такого (як по сутi справи вийшло в Бергсона). Традицiйна схема фiлософiв життя - iнтелект - тотожнiсть - механiзм - кiлькiсть - математика, тут вiдразу ж зiштовхуСФться з упертими фактами.
Середньовiчна наука - верб цьому саме полягаСФ СЧСЧ корiнна вiдмiннiсть вiд сучасноСЧ науки, - не пiдвладна поняттю кiлькостi; математика не може грати в нiй тiСФСЧ переважноСЧ ролi, яку вона граСФ тепер, подiбно тому, як не грала вона цiСФСЧ ролi й в атомiстичних теорiях стародавностi. Звiдси випливаСФ, що математика сама по собi тим менш здатна дати вичерпне пояснення у всiм тiм, що ставиться до загальноСЧ теорiСЧ знання, i, зокрема, до походження науки.
Важко не побачити в цiй цитатi прямого докору на адресу неокантiанцiв з СЧхнiм ототожненням наукового мислення з математичним, СЧхнiм поданням про всемогутнiсть i всевладдя математичноСЧ конструкцiСЧ. Але адже т же саме можна вiднести й до позитивiзму, а бiльш побiчно - i до фiлософiСЧ життя, що, критикуючи наукову думку, фактично вiдкидала неокантiанську картину наукового пiзнання.
Мейерсон не вiдкидаСФ фундаментального положення фiлософiСЧ життя, твердження, що розуму властиве прагнення ототожнювати нетотожне; бiльше того, вiн сам це положення захищаСФ. Разом з тим, проводячи тонке розрiзнення мiж цiСФю властивiстю й математичнiстю як мiж загальним i особливим, вiн уникаСФ антиiнтелектуалiзму, характерного для Бергсона й Нiцше, на