Становище Югославії на початку 20 ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
окуляри, заявив Стоядинович. Югославія тепер скинула ці окуляри1.
Аншлюс Австрії викликав загострення англо-германської боротьби за вплив на Балканах. Германія продовжувала цілеспрямовано руйнувати систему післявоєнних пактів. Під її тиском і при лояльній позиції Югославії країни Малої Антанти визнали за Угорщиною рівні права на озброєння й 23 серпня 1938 року скасували відповідні статті Тріанонського договору. Але до зближення Югославії з Угорщиною це не привело. А через місяць, 29 вересня, великі держави підписали Мюнхенські угоди про розчленовування Чехословаччини, і Мала Антанта припинила своє існування.
Зближення Югославії з Німеччиною тривало. Воювати з югославами в Берліні не збиралися, і вся політика Німеччини на Балканах була націлена на економічне підпорядкування країн цього регіону й використання їхніх ресурсів у військових цілях. Зокрема, із цією метою германські спецслужби й створене в Белграді сприяли поширенню в Югославії профашистських настроїв. У країні функціонували організації німецького Культурбунда (Культурного союзу), що активно діяв у середовищі етнічних німців-громадян Югославії (таких налічувалося більше 500 тисяч). Під дахом цього союзу майже відкрито працювали агенти германських спецслужб, що створили широку шпигунську мережу в югославській армії й колах політичної еліти, що формували пяту колону усередині країни1.
Улітку 1939 року германська дипломатія розгорнула енергійні дії по розвалі Балканської Антанти й створенню замість нього профашистського військового блоку в складі Югославії, Болгарії й Угорщині. У червні принц-регент Павло відвідав Берлін, де вів переговори з Гітлером. Потім Павло в традиціях югославської політики лавірування відправився в Лондон, чим викликав на себе гнів німців. Германія демонстративно відклала підписання угоди про поставки в Югославію німецької зброї й військових матеріалів.
1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна гітлерівська Німеччина напала на Польщу. У відповідь Англія й Франція оголосили Німеччині війну. Югославія заявила про свою нейтральну позицію. З початком війни почалася й запекла дипломатична боротьба. Воюючі держави активно намагалися розширити свої сфери впливу в Європі й залучити на свою сторону нових союзників. Югославська дипломатія продовжувала політику лавірування, намагаючись витягти максимум вигід зі свого положення2.
Германія до осені 1939 року мала в Югославії міцні позиції. Одночасно в Югославії, особливо в Сербії, зберігали свій вплив ті кола, які традиційно орієнтувалися на Францію й Англію. Однак їхньої позиції різко ослабшали після розгрому Франції в травні 1940 року.
Поразка Франції докорінно змінило військово-політичну обстановку в Європі. Тільки Англія на самоті продовжувала збройну боротьбу з Німеччиною. Польща, Франція, Данія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія були окуповані. У континентальній Європі залишалася лише одна держава, здатне протистояти Німеччині Радянський Союз. Але СРСР був повязаний з Німеччиною пактом про ненапад, і радянсько-германські відносини зовні виглядали цілком благополучними. Зваживши всі за і проти, у Белграді зробили обережний крок, що, по великому рахунку, ні до чого його й не зобовязував: у червні 1940 року Югославія встановила дипломатичні стосунки зі СРСР. Подальшого зближення між двома країнами це не викликало.
27 вересня 1940 року в Берліні був підписаний пакт трьох держав Німеччини, Італії і Японії, що зявилося організаційним закріпленням осі Берлін Рим Токіо. 20 листопада до держав осі приєдналася Угорщина, 23 листопада Румунія. Трохи раніше, у жовтні 1940 року, обмежений контингент германських військ за згодою з румунським урядом увійшов у Румунію відповідно до директиви Гітлера, це дозволяло забезпечити вирішальний вплив на відносини Німеччини з іншими балканськими країнами, з Італією й особливо з Радянською Росією1.
У Берліні Югославію розглядали як ненадійного нейтрала і вважали, що її необхідно міцно привязати до Потрійного пакту, або знищити. У листопаді 1940 року почалися інтенсивні переговори югославських лідерів із представниками держав осі. За своє приєднання до Потрійного пакту Югославія вимагала собі грецький порт Салоніки. Германія в принципі не заперечувала, але Італія була категорично проти. Щоб трохи привести в почуття Белград, Муссоліні віддав наказ про бомбардування югославської території. Наліт італійських бомбардувальників на місто Бітоль у Македонії трохи зменшив претензії югославських політиків.
Паралельно із зусиллями Німеччини в Белграді активно діяла англо-американська дипломатія. У її планах Югославії разом із Грецією приділялася роль балканського плацдарму, що повинен був відволікти Німеччину від висадження в Англії. Уінстон Черчілль направив югославському премєрові Драгише Цвєтковичу особистий лист, у якому попереджав, що приєднання Югославії до Потрійного союзу зробить розпад країни неминучим. У середині березня 1941 року посол Англії в Белграді зустрівся з лідерами національних рухів у Югославії й переконував їх натиснути на уряд і удержати його від приєднання до Потрійного пакту.
Але 25 березня 1941 року югославська делегація на чолі із премєр-міністром Д. Цветковичем підписала у Відні протокол про приєднання Югославії до Потрійного пакту. Відтепер країна ставала союзником фашистської Німеччини1.
Отже, Югославія в 20-30-ті роки ХХ століття стала арен?/p>