Спiвробiтництво БолгарiСЧ, РумунiСЧ та ЮгославiСЧ з полiтичними, воСФнними та економiчними мiжнародними органiзацiями
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
безпеки та стабiльностi на континентi.
3. Паралель вiдносин ОВД НАТО
Друга половина ХХ сторiччя була ознаменована створенням двох важливих органiзацiй, якi вiдiгравали головну роль в вiйськовiй галузi i обСФднували краСЧни РДвропи для спiвробiтництва саме в цiй сферi. Такими органiзацiями або вiйськовими блоками були: НАТО (блок, який обСФднав для спiвробiтництва захiдноСФвропейськi краСЧни, Сполученi Штати Америки та Канаду), Органiзацiя Варшавського Договору ОВД (СЧСЧ членами були балканськi краСЧни та iншi соцiалiстичнi держави).
Створення i подальша дiяльнiсть НАТО (Пiвнiчноатлантичного альянсу) мали виключний вплив на структуру безпеки в РДвропi. Пiдписання 4 квiтня 1949 року у Вашингтонi Пiвнiчноатлантичного договору започаткувало функцiонування унiкальноСЧ системи колективноСЧ оборони i значною мiрою сприяло створенню атмосфери довiри мiж СЧСЧ членами пiсля ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни.
Вiдповiдно до статей Вашингтонського договору краСЧни-члени НАТО зобовязанi пiдтримувати та розвивати iндивiдуальний та колективний оборонний потенцiал. В договорi також було зафiксовано, що учасники НАТО вважають збройний напад на одного або декiлькох з них збройним нападом на усiх.
Засновниками Альянсу стали США, Канада та 10 захiдноСФвропейських краСЧн Бельгiя, Великобританiя, Данiя, РЖсландiя, РЖталiя, Люксембург, Нiдерланди, Норвегiя, Португалiя та Францiя. З моменту свого створення Альянс постiйно поповнювався новими членами. У 1952 роцi до нього приСФдналися Грецiя та Туреччина. Ефективне функцiонування НАТО базуСФться на балансi вiйськових та полiтичних складових спiвробiтництва.
РЖнша органiзацiя, Органiзацiя Варшавського Договору, була створена у травнi 1955р. Створення вiйськового блоку схiдноСФвропейських краСЧн було вiдповiддю на активну дiяльнiсть НАТО (особливо, на включення Нiмеччини до ЗахiдноСФвропейського союзу та НАТО).
Договiр про створення ОВД був пiдписаний у Варшавi такими краСЧнами як СРСР, Польща, Болгарiя, Румунiя, Угорщина, Чехословаччина, Схiдна Нiмеччина. Варшавський пакт не змiнював радикально ситуацiю в РДвропi, бо на момент його укладання СРСР уже пiдписав двостороннi договори з краСЧнами СхiдноСЧ РДвропи. Крiм того, пакт не мав агресивного характеру, бо не виключав можливостi полiпшення вiдносин краСЧн-членiв iз Заходом, декларував недоторканiсть суверенiтету держав-учасниць.
З утворенням ОВД було завершено процес консолiдацiСЧ союзникiв рiзних таборiв, залучення СЧх до участi в глобальнiй конфронтацiСЧ та легалiзацiСЧ нових союзницьких вiдносин у полiтичнiй, вiйськовiй та економiчнiй сферах. Важливу роль в таких вiдносинах вiдiграли i балканськi краСЧни.
В першi пiслявоСФннi роки, з 1947 року США активно почала цiкавитися таким регiоном як Середземноморя, i хотiла розширити сферу впливу до кордонiв СРСР та балканських краСЧн. Цю же мету переслiдував новий створений вiйськовий блок НАТО.
Перша половина 50-х рокiв була ознаменована посиленням тиску Заходу на район Схiдного Середземноморя та Пiвденно-СхiдноСЧ РДвропи. Пiсля вступу в 1952 роцi в НАТО ГрецiСЧ i Туреччини на СЧх територiях стали будуватися аеродроми та воСФнно-морськi бази.
В цей же перiод була спроба краСЧн НАТО втягнути в орбiту свого впливу Югославiю, скористувавшись погiршенням пiсля 1948 року РЖСЧ вiдносин з СРСР, iншими схiдноСФвропейськими державами. ЮгославiСЧ були наданi кредити i значна економiчна допомога. Були спроби використати СЧСЧ в здiйсненнi вiйськових планiв через зближення з ГрецiСФю та Туреччиною. У лютому 1953 року в Туреччинi був пiдписаний договiр про спiвробiтництво трьох держав термiном на пять рокiв, а у серпнi 1954 року Балканський пакт, який передбачав полiтичне спiвробiтництво.
Але Балканський пакт був не тривалим. В 1955 року пiсля покращення радянсько-югославських вiдносин РЖ.Б. Гiто заявив про вихiд з договору. Балканський пакт не змiг, таким чином, стати каналом, через який Югославiя була б включена до оборонноСЧ системи Пiвнiчноатлантичного альянсу.
В другiй половинi 50-х рокiв, пiсля нормалiзацiСЧ вiдносин ЮгославiСЧ з Радянським Союзом, негативнi акцiСЧ США та iнших краСЧн НАТО розповсюдились i на цю краСЧну. З БолгарiСФю, наприклад, у лютому 1950 року були припиненi дипломатичнi вiдносини.
В цей перiод США i НАТО зробили новi спроби для посилення вiйськовоСЧ присутностi в Схiдному СередземноморСЧ та пiвденнiй частинi Балкан. В 19581962 рр. були проведенi практичнi акцiСЧ по розмiщенню в Туреччинi, РЖталiСЧ та ГрецiСЧ американськоСЧ ядерно-ракетноСЧ зброСЧ. В 1963 роцi США ввели в Середземне море атомнi пiдводнi човни.
25 червня 1959 року Радянський уряд виступив з заявою до урядiв АлбанiСЧ, БолгарiСЧ, РумунiСЧ, ЮгославiСЧ, ГрецiСЧ, РЖталiСЧ, Туреччини, а також США, АнглiСЧ i ФранцiСЧ, виразивши готовнiсть разом з захiдними краСЧнами стати гарантом безатомноСЧ зони на Балканах. В заявi пiдкреслювалось, що участь окремих краСЧн цього регiону в ОВД i НАТО не може бути перепоною для створення безатомноСЧ зони.
Радянськi заяви активно пiдтримували братськi краСЧни. Однак, вони одразу були вiдхиленi краСЧнами НАТО до погодження про спiльний контроль над озброСФнням.
Для розвитку спiвробiтництва потрiбен був стiйкий i мiцний мир. Але в другiй половинi 70-х на початку 80-х рокiв мiжнародна ситуацiя загострилась, i це вiдмiтилось на станi в Пiвденно-Схiднiй РДвропi. У звязку з розвитком негативних процесiв на Ближньому i Середньому Сходi, особливо в РЖранi i Афганiстанi, США i НАТО посилили свою активнiсть в Схiдному СередземноморСЧ.
В