Спiввiдношення соцiальноСЧ держави та iнформацiйного суспiльства в контекстi вимiрiв свободи, права i власностi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
опейському контекстi дотримання (Human Rights) та прав власностi. Отже, обСФктом розгляду СФ процес сучасного розвитку СФвропейськоСЧ соцiальноСЧ держави у ракурсi органiчного взаСФмозвязку з СФвропейськими вимiрами iнформацiйного суспiльства, громадянськими та соцiальними свободами.
Сучаснi вимiри (Welfare state) (в украСЧнськiй лiтературi частiше вживаСФться поняття "соцiальна держава") залишаються недостатньо дослiдженими. До того ж iснують певнi сучаснi стереотипи щодо наявностi суцiльноСЧ кризи цього iнституту та його нездатностi адаптуватись до сучасних вимог глобалiзацiСЧ та постiндустрiального розвитку. Така критика маСФ мiiе не тiльки з боку адептiв лiберального табору, але й з боку сучасних соцiал-демократiв та прибiчникiв комунiтаризму. Мова йде про ТСрунтовну критику соцiальноСЧ держави з боку широкого кола iнтелектуалiв вiд Р. Дворкина i М. Ноцiка до Ю. Габермаса, М. Сандела та Дж. Маклiна. Фокус критики вiдомих iнтелектуалiв нацiлений передусiм на неможливостi вирiшити проблеми економiчного зростання за допомогою охорони державою кейнсiанськоСЧ системи регулювання вiд iмперативiв свiтового ринку та iнвестицiйноСЧ полiтики пiдприСФмств, якi працюють на свiтовому рiвнi. РЖнший аспект критики СФвропейських iнтелектуалiв зачiпаСФ суто фiлософський вимiр обмеження соцiальною державою свободи репрезентантiв громадянського суспiльства. На СЧх переконання, влада намагаСФться не тiльки вирiшувати економiчнi проблеми суспiльства шляхом безпосередньоСЧ iнтервенцiСЧ, але й пiд приводом полiпшення умов життя трудящих збiднюСФ життСФвий свiт пересiчних громадян - перетворюючи СЧх на пiдлеглих бюрократiСЧ держави добробуту. Така критика маСФ своСЧ пiдстави передусiм через практичну суперечнiсть у самому класичному проектi соцiальноСЧ держави, мiж гуманiстичною метою, а саме покращання соцiального добробуту середнього класу та найбiднiших, i неоднозначними засобами СЧСЧ реалiзацiСЧ, мiж теоретичним концептом та його практичним втiленням. Шляхетнi теоретичнi iдеСЧ створення егалiтарно структурованих життСФвих форм та вимiрiв соцiальноСЧ справедливостi, якi в iдеалi мають зберегти простiр для iндивiдуальноСЧ самореалiзацiСЧ та спонтанностi, на практицi часто-густо набували характеру адмiнiстративного примусу та тиску. У цьому контекстi викривленоСЧ адмiнiстративноСЧ соцiальностi серед широкоСЧ громадськостi посилюСФться неприйняття усiх форм обмеження свободи. Французькi iнтелектуали та фiлософи М.Фуко, П.Рiкер, А.Глюксман, представники Старого та Нового Свiту наголошували на небезпецi адмiнiстративних впливiв i практики втручання влади в найдрiбнiшi механiзми людського буття. На СЧх переконання, за таких умов пiд загрозою опиняються базовi цiнностi СФвропейськоСЧ цивiлiзацiСЧ - цiнностi свободи та iнтерсубСФктивноСЧ комунiкацiСЧ. "Юридичнi рiшення, полiцейськi заходи, педагогiчнi рекомендацiСЧ, iнтернування, диiиплiнування, контроль та рiзноманiтнi форми тiлесного та iнтелектуального примусу СФ прикладами вторгнення бюрократичноСЧ соцiальноСЧ держави, яка усупереч вимiрам свободи намагаСФться органiзувати примусовi форми соцiальностi"[1, c.238]. Патрональний пiдхiд передбачаСФ пiдпорядкування державi не лише окремоСЧ особи, але й суспiльного тiла "певноСЧ популяцiСЧ" в цiлому. Таким чином, у 70-90-i роки маСФмо позицiю iнтелектуальноСЧ елiти рiзного iдеологiчного спрямування, згiдно з якою соцiальна держава трактуСФться як iнститут, що свiдомо та цiлеспрямовано руйнуСФ мiжособову та соцiальну комунiкацiю - звужуСФ можливостi громадянського суспiльства. Антитезою такоСЧ позицiСЧ може бути позицiя прихильникiв збереження держави добробуту i доцiльностi модернiзацiСЧ цього iнституту, необхiдностi його адаптацiСЧ до сучасних вимог глобалiзацiСЧ. Мова йде передусiм про представникiв континентальноСЧ та скандинавськоСЧ традицiСЧ, найбiльш яскравими представниками якоСЧ СФ Г.Еспiнг-Андерсон, К. М МаСФр-Абiх, Г.Й.Фогель, Ф.Розенваллон, П. Пiрсон, П.Хiманен. Не заперечуючи кризових явищ у практицi iснування соцiальноСЧ держави, представники цього напрямку виходять з гегелiвськоСЧ позицiСЧ, згiдно з якою iнститут держави вписуСФться в контекст СФвропейськоСЧ рацiональностi i може надати особi найкращi можливостi для творчоСЧ реалiзацiСЧ. "Розумне призначення людини, - пише Г.В.Ф.Гегель, - жити в державi, а якщо держави ще не iснуСФ, то наявна вимога розуму, аби СЧСЧ було створено" [2, с.234]. Соцiальна держава в такому контекстi на засадах розуму маСФ поСФднати суспiльну та iндивiдуальну свободу з гiдним життям людей та дотриманням СЧх людських прав. У вiдповiдностi з гегелiвською традицiСФю держава СФ найвищим здiйсненням абсолютного духу i маСФ органiчно поСФднувати особливе, iндивiдуальне та унiверсальне (загальне). Вона маСФ бути синтезом унiверсального як цiлого, особливого як сфери iндивiдуальних потреб та iндивiдуального як субСФкта громадянського суспiльства. За Гегелем, соцiальна СФднiсть рiзних структур полягаСФ у соцiальнiй взаСФмодiСЧ. У цьому контекстi сучаснi прибiчники соцiальноСЧ держави наголошують не тiльки на доцiльностi збереження сильноСЧ держави, але й сумiсностi цього iнституту з вимiрами свободи. Значна частина СФвропейських iнтелектуалiв сучасностi, вiддзеркалюючи думку широких верств населення, вiд лiдерiв профспiлкового руху до керiвникiв найпотужнiших СФвропейських корпорацiй, все частiше наголошуСФ на необхiдностi державного втручання в суспiльне життя. Державне втручання, за СЧх переконанням, хоч i обмежуСФ свободу певних осiб, але й захищаСФ СЧСЧ для бiльшостi. КвiнтесенцiСФю т